Історія одного воїна у бібліотеці

До Дня Національної гвардії України у бібліотеці 22 березня відбулася театралізована розповідь про Героя Небесного Легіону Віктора Савчука.

Підготували захід студенти Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, режисер та ведучий Тарас Грищук.

Розпочала захід Любов Фрадинська, завідувачка краєзнавчим відділом книгозбірні, словами: «Слава Україні! Героям Слава! Герої не вмирають, вони назавжди в наших серцях та пам'яті. Низько схиляємо голови у скорботі перед присутніми родичами воїна. Дякуємо мамі за сина, та дружині за підтримку чоловіка. Діти, пишайтеся своїм татом, він достойний захисник!».

Хвилиною мовчання вшанували всіх воїнів, які віддали своє життя за нашу країну.

До слова були запрошені офіцери Національної гвардії України, які розповіли про службу та подвиги нацгвардійців.

Студенти розповідали про Віктора Савчука, який виріс у багатодітній сім’ї. Мав дві сестри та три брати. Змалечку був активістом. Окрім практичних професійних навиків електрогазозварювальника, здобув ще й творчу освіту режисера. Побратими називали його «Артист». Цей позивний з’явився у нацгвардійця Віктора ще під час служби в АТО у 2015-2016 роках.

24 лютого 2022 року він перебував на роботі в Польщі. Почувши, що лихо насувається на його рідну землю, все покинув й одразу приїхав додому. А вже 8 березня стояв на бойових позиціях в лавах 115-ої ОМБр, яка від початку збройної агресії перебувала на найнебезпечніших ділянках воєнних дій, у безпосередньому наближенні до ворога. Часто орківські позиції розташовувалися всього за 50-30 метрів від наших бійців. Віктор Савчук був старшим кулеметником стрілкового взводу. Його бойовий шлях пролягав через Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Ізюм, Бахмут тощо.

Під час виконання бойового завдання 19 червня воїн отримав поранення. Певний час проходив реабілітацію, проте згодом знову відправився на передову, щоб захищати Україну. На жаль, не судилося Захиснику дочекатися миру та Перемоги, за яку відважно боровся.

5 грудня у бою з окупантами життя солдата обірвалося.

Разом зі студентами був присутній викладач Віталій Герасим’юк. Саме з ним Віктор Савчук, студент, готував свою випускну роботу, де зіграв роль режисера. Відео демонструвалося у залі… Мама Віктора, витираючи сльози, посміхалася та коментувала: «Там де він з’являвся завжди всім було радісно від його позитивної енергії та харизматичної вдачі».

Віталій Сергійович висловив щирі слова співчуття рідним загиблого Героя та вручив подарунки мамі, дружині, дітям Віктора. Викладач звернувся до усіх присутніх: «Біль втрати близької людини – вічний, як і пам’ять, яка буде жити завжди у наших серцях. Ми зобов’язані уже сьогодні говорити, про те, якою ціною захисники наближають нашу перемогу і віддають життя за долю України і наше майбутнє!»

Під час заходу всі присутні чули основний меседж: вшанування пам’яті повинно стати ліками для нашої зраненої колективної свідомості. Ми повинні не ігнорувати і ховатись від трагічних фактів, не бути вічними жертвами, а переживати з гідністю.

«Герої не вмирають» – це не просто гучні пафосні слова, вони живуть, поки ми продовжуємо їх місію. Саме тому вшанування пам’яті має бути не про смерть, не про жертву і скорботу, не про оплакування нашої долі, а про те, що ці люди загинули, щоб дати нам шанс жити гідно, і тепер лише від кожного з нас залежить, щоб ця втрата була недаремною.