Кваша О. Живопис

 

 

 

 

Кваша О. Живопис : [каталог виставки] / О. Кваша. - [Б.м.] : [б. в.], 2006. – 14 с.: іл.

 

 

 

 

 

Люблю підглядати за світом.

Розумію, що я такий самий елемент його як перші холодні ранки, забутий на полі гарбуз чи гарячий запах цмину на Дніпрових островах. Знаю свої складові: всі люди, тварини, дерева, які я люблю; звуки, запахи, почуття; всі дні, в які я жила, живу і пам'ятаю.

Радію, що можу створювати, реагувати на почуті слова, побачене поєднання кольорових плям, пережиті події, на які у мені знайшовся відгук. Головне – не розірвати жодної ниточки, якими з'єднуєшся з частинами себе, тоді ніколи не втратиш ані чарівної країни дитинства, ні любимого пса, ні предків, ні справжню себе. Тоді ніколи не будеш самотнім. Найгірший ворог – забуття. Тому хочеться наповнюватися новим, фіксуючи пережите.

Картина – це розповідь про відрізок шляху: ось де була, що бачила, відчула. Буду щаслива, якщо частина мене стане чиєюсь новою складовою.

Ольга Кваша та її картини...

 

Споглядаючи живопис Ольги Кваші згадується Рене Магріта, Дієго Ріверу, Бойчука і ... Марію Приймаченко. Дивна суміш, погоджуюсь. Але є в цьому переліку є певна закономірність. Ольга часто вибудовує композиції за принципами наївного чи народного малярства, а співставлення тем чи образів є настільки неочікуваними, що виникають думки про іншо-реалізм. той що французи називали «сюр». Можливо це тому, що Ольга не лукавить: все, що вона малює – це життя, яке художниця хоче перетворити у казку-метафору-мистецтво. Художнє мислення Кваші є по-сократівськи простим: нібито звичайний сюжет - поле озимини, але як починаєш "дивитися», то »бачиш» значно більше. Так само працює реальність: її ніколи неможливо відобразити-репрезентувати, можна лише відчути і передати свої відчуття словами, фарбами а може навіть свистом. Ольга добре уміє передавати свої відчуття пережитої реальності тією формою, яку ми умовно називаємо живописом. І видається, що її неважко зрозуміти.

Додаткова інформація