Руденко

Життя промайнуло, а наче до пуття й не жив, тільки примірявся… Як часто такі думки приходять до кожного з нас і ми вкотре даємо собі слово, що ось завтра, ні, з понеділка, або з наступного місяця, чи вже краще з нового року все буде зовсім інакше. Але скільки вже збігло отих завтра, понеділків, місяців та років і ми тільки тяжко зітхаємо, знаходячи для себе тисячі виправдань, що от, мовляв, не склалось, не співпало, не зробилось, та й роки вже не ті, запізно, не до речі, не на часі, що люди, врешті, скажуть чи, не дай бог, подумають… І як добре, все ж, що поміж нас таки зявляються іноді диваки, оті відчайдухи, котрі не зважають на оті «неможливо», «запізно», «не на часі» та «що скажуть люди». Саме вони роблять неймовірні відкриття та досягають, здавалось би, недосяжного, і саме до них обовязково, врешті, прилітає птаха щастя; навіть якщо обставини та доля, активно не сприяли на початку такому повороту подій. Вони вкотре доводять нам: не бійтеся розпочати і не вірте тим, котрі кажуть, що у вас нічого не вийде тільки тому, що не вийшло у них. Пробуйте, намагайтесь, дерзайте, дайте собі шанс, повірте в неможливе і вам воздасться…

Так, як це зробив наш воістину геніальний та непересічний співвітчизник Микола Данилович Руденко, 95-річчя від дня народження котрого ми вшанували цими навдивовижу по-весняному теплими та привітними передноворічними грудневими днями. Правозахисник, поет і прозаїк, філософ, економіст, фізик, засновник Української Гельсінської Групи, незламний дисидент, багаторічний політв’язень брежнєвських таборів, капітан запасу і мужній боєць Другої світової війни, лауреат Національної премії імені Шевченка та лауреат літературної премії  імені Володимира Винниченка, дійсний член Української вільної академії наук, почесний член французької та японської секцій ПЕН-клубу, Герой України… Цей список можна продовжувати, але головне, він був Людиною – доброю, щирою, чесною, справжньою. З тих, котрі навіть дивлячись у калюжу, бачили там не багно, а відображення фантастичних яскравих зірок. Натхненний сам, умів надихати інших. Щедро обдарований талантом, безкорисливо ділився цим даром з оточуючими. Таким він запам’ятався сучасникам. Таким своєю творчістю впевнено прямує до нащадків, бо слово його, наче світло від потужної зірки, зігріватиме та світитиме ще ой як довго й правдиво не одному поколінню мислячих, допитливих, зацікавлених. Таким ми намагались презентувати цю унікальну особистість на нашому спільному разом з Волинським обласним ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою літературному вечорі «Нескорений Микола Руденко». Розповідь ведучих чергувалась з декламацією поезії та уривками тексту зі згадок самого Миколи Даниловича з його живою соковитою мовою і все це вдало поєднувалось з доречним та динамічним відеоматеріалом. Звичайно, за якусь годину, котра збігла дуже хутко, надзвичайно складно осягнути таку величину, як Микола Руденко, про життя котрого можна писати захоплюючий роман чи знімати фільм, гідний усіх мислимих нагород, не вигадуючи зовсім нічого, бо воно, насправді, і гідне, і загадкове, і наповнене пригодами, подіями, вчинками… Але ми трішки відхилили оту таємничу завісу, наблизились до  нього, доторкнулись до чогось такого, що вже не відпустить і не дозволить жити колишнім рутинним та ненаповненим змістом життям.      

І,напевно, зовсім не випадково ця людина прийшла колись у цей світ саме 19-го грудня, у день вшанування святого Миколи-Чудотворця.На схилі літ він, насправді, зовні дуже нагадував казкового Діда Мороза, Санта Клауса чи Cвятого Миколая, котрий приходить до нас щороку з наших дитячих мрій і ми завше підсвідомо чекаємо якогось дива, навіть коли й самі собі в цьому боїмося зізнатися. То ж давайте не боятися і просто повіримо в неможливе. Все неодмінно здійсниться, хай навіть і не одразу, але так навіть  набагато цікавіше.  Адже, як казав Микола Руденко:

«Я – Людина.

Я несу в собі радість і тугу.

Мого духу щоденну роботу,

Мого втілення тисячну спробу…»

Додаткова інформація