Микола Кумановський

 

 

 

 

Микола Кумановський. – Луцьк : Ініціал, 2011. – 26 с.

 

 

  

 

Микола Іванович Кумановський народився 31 серпня 1951 року в м. Сатанів на Хмельниччині. Закінчив факультет кераміки Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша. Із 1975 року займається творчою діяльністю. Створив об'ємний доробок, що міс­тить малярство, графіку, авторську та станкову скульптуру, інсталя­ції, колажі, а також прозові та поетичні тексти. В центрі уваги художни­ка сьогодні - пошуки в царині малярства, робота над творами станкової та монументальної скульптури.

Творчість Миколи Кумановського - від перших фахових спроб і аж до сьогодення - означена рисами яскраво індивіду­альними. Стилістична манера художника співзвучна з прийома­ми графічного малярства італійського кватроченто, традиціями українського бароко, сецесії. Багатьом творам мистця притаманні алегорія, сатира, гротеск. Найголовнішою ознакою всього ство­реного ним (чи то графічний лист, екслібрис, проект пам'ятника, або ж сюжетне полотно) є тяжіння до філософських розміркувань. Кожна річ не просто дарує глядачеві естетичну насолоду, а спо­нукає думати, робити висновки, співпереживати з автором певну проблему. Часто-густо у творах Миколи Кумановського виразно відображено його літературні вподобання. Інколи композицію по­лотен доповнюють написи коротких авторських фраз, поетичних строф або висловів відомих літераторів. Колорит малярства зазви­чай збудований на багатій гамі тональних поєднань. Часто коло­ристичні композиції доповнюють фрагменти золота.

 

«Мапи пілігрима», «Папуга розповість», «Великий марш Ау­тодафе», «Матерія», «Чарівниці», «Лизання термометра», «їх імена», «Клейноди України», «Умовні українці», «Оскома» - це провідні се­рії доробку Миколи Кумановського, в яких він постає витонченим естетом-інтелектуалом, філософом, проникливо-чутливим мистцем із душею поета, котрий, водночас, буває надміру категорич­ним та різким у питаннях вічних і неперебутніх, що стосуються як сенсу мистецтва, так і сенсу людського буття. Самокритичність та вимогливість оцінки власної праці спонукають таку ж принципову позицію художника і щодо пошуків своїх сучасників. Тому мисте­цтво Миколи Кумановського, поза притаманною йому ліричністю, часто-густо приголомшує дещо несподіваними нюансами, неочікуваними зворотами. Інколи глядачеві достоту некомфортно бути перед образами його полотен. Шквал емоцій, неоднозначність натяків, суперечливість висновків... Особливого звучання творам додають: зухвалість насмішок, уїдливість глузувань, сарказм, нотки викривально-нищивні. Кожен твір - це відверта, суто чоловіча роз­мова мистця зі своїми співвітчизниками. Без церемонних жестів,прилизаних фраз, розмова в тембрі власного, ненаграного голо­су. Це, зрештою, спроба протиставити лукавству сентиментально-мрійливих банальностей (що ними ряснить тепер українське мис­тецтво) незаангажований голос простого смертного, звичайної людини з плоті та крові, по-своєму грішної, кволої та недосконалої, котру, позатим, не ваблять солодкі лестощі миттєвого визнання. Поєднуючи у візуальній пластиці реальне і нереальне, свідомість та підсвідомість, художник витворює образ Свого Часу та Своєї Батьківщини. Співвітчизник у його очах відчужений, заглиблений у внутрішній світ, в'язень власних духовних терзань, трагічна, само­тня особистість. Його дії подеколи суперечливі до абсурду. Його вчинки - поза межею логіки. І все ж, біблійний вислів «смиренне ягня» - далеко не про нього. Не пасує цим персонажам у білих одежах і глузливо-анекдотичний кшталт кругловидого вусаня з ма­кітрою вареників. Руки «умовних українців» у композиціях Миколи Кумановського вміють тримати не тільки плуг, а й добре знають важкий ефес шаблі, лезо гострого ножа. За тужливим поглядом їх­ніх очей криються не лише зневіра, відчай та журба, а й нестримна спраглість відповідальних рішень, активних дій. І, хоча художник відверто кепкує над їхньою манірністю та показною погідливістю, знущається з їхньої бездіяльності, він ніякою мірою не намагається стати осторонь їхнього запаху поту і ріллі, їхніх помилок та гірких розчарувань. Його пригнічує стан глухого кута, що в ньому опини­лася українська нація. Йому болять її духовні рани. Але він один із тих, хто успадкував тяжку ношу предків. Тому образи з полотен «Хмари», «Відрізання торби», «З Днем Народження», «Пошук по­чатку», «Той, що годує голубів», «Той, що іде на прощу» або «Той, якого тільки смерть спасе» - це символічні персонажі, пов'язані з ідеями загальнонаціональними й, водночас, напрочуд особистісні, навіть автобіографічні. Без тіні лицемірства мистець розповідає в них свою правду, про себе - завзятого і знесиленого, запального, зухвалого, дратівливого, а, втім, живого чоловіка, який, незважаю­чи ні нащо, не звертає з обраної дороги життя.

 

Додаткова інформація