День української писемності та мови

9 листопада усі свідомі українці ось уже вісімнадцять років поспіль відзначають День української писемності та мови. Наша славна бібліотека теж ніколи не пасе задніх, завше активно долучаючись до цих святкувань. Ось і цього року гарні ідеї, котрі прийшли в світлі голови моїх колег, ми зматеріалізували в ряд цікавих заходів, котрі допомогли нам втілити в життя студенти 1-го курсу Педагогічного інституту СНУ ім. Лесі Українки. Вірніше, не студенти, а студентки, бо, на жаль, юнаків не дуже приваблює нині фах педагога, але ця обставина аж ніяк не стала на заваді нашим сміливим задумам. Скоріше, навпаки, додала якусь щемливо-мрійливу нотку нашій імпрезі, чи то пак, імпрезам. Адже вчора у нас відбувся Вечір поетичного настрою «О слово рідне, України слово!», а сьогодні літературно-музичний вечір «Мова – це оберіг людини і нації», котрий, до слова, проводився для двох різних аудиторій з невеличким інтервалом в часі.

Отже, дівчата були, без перебільшень – неперевершені. Їхню серйозну налаштованість на дійство було важко не помітити. Ошатні святкові строї кожної з них просто вражали. Віртуозно вишиті сукенки та сорочки, вигадливі зачіски, оздоблені штучними квітами, святкові мешти на ого яких підборах, вишукана біжутерія, - все це могло б створити гідну конкуренцію міланському чи паризькому показу моделей і викликало би шалений захват і у глядача, і у прискіпливого журі. Проте, не меншу порцію захвату отримали вони і у нашої, не менш вибагливої аудиторії, котру не так то й легко та просто здивувати. Адже не стільки зовнішні дані та модні убори оцінювали і, власне, саме слово «оцінювали» якось не дуже підходить до того, що коїлось у нашому відділі читальних залів у ці дні. А відбулась там зустріч з живим українським словом; з його магічністю та простотою; з його щирістю та безпосередністю; з його силою та натхненням… З тим словом, котрим ми з вами користуємося щодня, з рідним та звичним для нас, бо саме ним ми проказуємо молитву і звертаємося до матері. А з мамою, як і з Богом, говорять лише рідною мовою. І стільки б ми ще не жили на цьому світі, скільки б мов ще не вивчили для власного саморозвитку чи з життєвої необхідності, - рідне, українське, буде завше зігрівати, нести в собі часточку дому, тепла, маминої колискової… Власне, саме про це і вели мову дівчата, користуючись при цьому і чудовим поетичним словом, і дотепним гумором, і соковитими діалогами, і влучною прозою, котрі були доречно забарвлені гарним відео та аудіо матеріалом.

На окремі слова заслуговує й наша вибаглива аудиторія. А нас цього разу відвідали навіть учні Баївської ЗОШ, котрі заради святкової зустрічі з живим українським словом, подолали відстань та транспортні негаразди, але імпреза вартувала того і піднесений настрій та натхненна атмосфера, котрі залишились після відвідин нашої книгозбірні, без сумніву, залишили добрі згадки у наших нових юних друзів. Принаймні, їхні задоволені личка красномовно свідчили саме про це. Так само, як і обличчя студентів СНУ, котрі завітали до нас сьогодні, аби і насолодитись, і, можливо, трішки прискіпливо, все ж, оцінити роботу своїх колєжанок по факультету. Але у дівчат – учасниць після вчорашнього успішного виступу наче відкрилось друге дихання і вони були, як то кажуть, в ударі. То ж овації колег по цеху сприйняли як належне. На ура пройшов і сьогоднішнє дійство перед учнями Волинського ліцею – інтернату обласної ради. Справді, це саме та імпреза, котра і для розуму пожива, і для серця бальзам. Після такого, навіть якщо ти й ніколи не розмовляв українською, душа наче здригається і приходить просвітлення. Майже так, як у поета Леоніда Кисельова:

«Я постою у края бездны

И вдруг пойму, сломясь в тоске,

Что все на свете – только песня 

На украинском языке».

Додаткова інформація