Дмитро Іващенко - волинський дисидент
Серед когорти відомих волинських дисидентів визначне місце займає Дмитро Полікарпович Іващенко. Хоча він не є уродженцем Волині, але більшість його життя пройшло саме тут. У Луцьку дисидент вів свою просвітницьку діяльність та був переслідуваний брежнєвським режимом.
Народився Дмитро Іващенко в буремний період Української революції, 8 листопада 1919 року на хуторі поблизу села Шишаки Полтавської губернії (нині - Полтавська область). У підлітковому віці пережив Голодомор 1932-1933 років, який залишив незагоєну рану в його душі. Пізніше згадував, як по дорозі до школи якось побачив у полі виснажену голодом жінку. Вона попросила Дмитра Іващенка хоча б щось поїсти. Він побіг додому, вхопив жменю патоки, але коли повернувся до поля, жінка вже була мертвою.
У роки Другої світової війни Дмитра Іващенка призвали до лав Червоної Армії. На фронті був поранений, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» та «За перемогу над Німеччиною». Мав, до слова, складну військову спеціальність підводного сапера: рятував Дніпрогес, який мали підірвати нацистські окупанти. Завершився його бойовий шлях на ріці Одер.
Після перемоги над нацистським III Рейхом та демобілізації повернувся в Україну. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова, навчання в якому розпочав ще перед війною. З 1947 року працював учителем на Волині. Спочатку викладав у школах, потім - у Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки.
В педінституті Дмитро Полікарпович очолив літературну студію, де не боявся говорити студентам правду про злочини сталінського режиму, порушення прав людини у СРСР. Заохочував до вільного вираження своїх думок і студентів. Поступово сформувалася група найактивніших літстудійців, до якої входили Марія Мельничук, Анатолія Панас, Кость Шишко, Мирослава Герасимович, Олеся Ковальчук, які часто збиралися і поза інститутом. Цій діяльності сприяла хрущовська «відлига», яка розпочалася у 1956 році після засудження на XX з’їзді КПРС культу особи Сталіна та послаблення цензури.
У лютому 1964 року до Луцького педінституту з Горохівщини перевели молодого викладача історії, аспіранта Львівського державного університету Валентина Мороза. Він теж долучився до роботи літературної студії. З його приходом розмови стали набувати не просто проукраїнського просвітницького, але й політичного підтексту. Це викликало занепокоєння у керівництва педінституту. В жовтні 1964 року в СРСР стався переворот - Хрущова було усунуто від влади, розпочалися брежнєвські «заморозки». Це не провіщало вільнодумній українській інтелігенції нічого хорошого.
Восени 1964 року кандидатуру Валентина Мороза «провалили» на вченій раді, і він поїхав викладати до Івано-Франківського педінституту. Однак Дмитро Іващенко продовжував свою просвітницьку роботу на чолі літературної студії при Луцькому педінституті. Продовжував її діяльність підтримувати і Валентин Мороз, який постійно навідувався до Луцька, привозячи з Галичини заборонену самвидавну літературу.
Активна діяльність Дмитра Іващенка і Валентина Мороза призвела до того, що вони стали одними з перших репресованих дисидентів за часів брежнєвської реакції. Загалом, у серпні - вересні 1965 року в Луцьку, Івано- Франківську, Тернополі, Львові, Києві, Одесі, Феодосії за «антирадянську пропаганду та агітацію» працівники КДБ УРСР заарештували більше двадцяти шістдесятників. Ці репресивні дії брежнєвського режиму проти українських «незгідних» увійшли в історію під назвою «перший покіс».
1 вересня 1965 року управління КДБ по Волинській та Івано- Франківській областях арештували Дмитра Іващенка та Валентина Мороза й порушили проти них кримінальні справи. їх звинуватили за статтею 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація та пропаганда» і за статтею 64 КК УРСР «Організаційна діяльність спрямована до здійснення особливо небезпечних державних злочинів, а також участь в антирадянській пропаганді». Вів справи арештованих старший лейтенант КДБ Микола Кольчик.
Проти репресій почала протестувати громадськість. Так, 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму кінорежисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестами проти арештів виступили журналіст В’ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус та літературний критик Іван Дзюба (в наступні роки всіх їх ув’язнили). У листопаді 1965 року на захист заарештованих була розгорнута підписна кампанія: 78 діячів української науки і культури звернулися з листом у ЦК КПРС - вони вимагали гласності у справах заарештованих і справедливих судових розглядів.
Судовий процес у Луцьку формально проходив начебто відкрито, але фактично на засіданні перебували майже виключно компартійні і комсомольські активісти. Підсудні не визнали себе винними. На їхню користь свідчила й більшість студентів літературної студії, яких за це потім піддали різного роду переслідуванням. Зрештою, 20 січня 1965 року
Волинський обласний суд під головуванням судді І. Целуйка виніс вирок: Валентину Морозу - 4 роки таборів, Дмитру Іващенку, враховуючи його фронтові заслуги, 2 роки ув’язнення.
Під переслідування потрапила й дружина Дмитра Полікарповича, відома у Луцьку вчителька Віра Іващенко (Мисан). Створений нею музей родини Косачів закрили, а її позбавили роботи у школі. Тож вона була змушена працювати вихователькою у дитсадку. Лише у 1972 році зуміла отримати роботу в новозбудованій луцькій школі №17.
Відбував покарання Дмитро Полікарпович у таборі № 11 поблизу села Явас Мордовської АРСР. В ув’язненні затоваришував із художником Опанасом Заливахою, мистецтвознавцем Богданом Горинем, філологом Михайлом Осадчим. Працював Дмитро Іващенко пресувальником фанери в загазованому кислотними випарами цеху. Там же працював і найближчий його приятель Анатолій Шевчук. Від важких умов праці у Дмитра Полікарповича загострився ревматизм. Не полишав він і дисидентської діяльності: зокрема, виготовляв в’язням сувеніри, в які запресовував статті, заяви, протести і вони передавали їх рідним на побаченнях. В ув’язненні вів щоденник, який нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.
Після повернення на Волинь Дмитрові Іващенку заборонили викладати у міських навчальних закладах. Тож він учителював десять років у селі Поромів Іваничівського району Волинської області. Там плекав талановитих учнів, зокрема, пізніше відомих письменників та журналістів Олега Потурая та Віктора Вербича Вийшовши на пенсію, ще працював у поліських селах: Клітицьку Камінь-Каширського району та Річицях і Гірниках Ратнівського району. Як неблагонадійний перебував під постійним наглядом КДБ.
У роки незалежності Дмитро Іващенко вчителював у луцькій гімназії № 21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Успішно нею керував і виховав тут не одну майстриню слова: Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук. Тут же, у Луцьку, 13 липня 2004 року Дмитро Полікарпович відійшов у вічність.
"З когорти шістдесятників" : (до 95-річчя від дня народж. Дмитра Полікарповича Іващенка, волин. дисидента-шістедисятника) : метод.-бібліограф. матеріали / Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; [уклад. Л. М. Назарчук, І. І. Волох]. – Луцьк : [б. в.], 2014. – 20 с. – Із тексту : "У вічному змаганні за істину" : сценарій літ. вечора ; Дмитро Іващенко: з Україною в серці : план книжков. виставки ; Папка "Сценарії інших б-к" Ф.9.
За віком вік, за культом культ... : [дисидент Дмитро Іващенко] // Волин. газ. – 2018. – № 19. – С. 1, 9.
Бондарук Л. Батько волинських шістдесятників : Д. Іващенку - 100 років / Л. Бондарук // День. – 2019. – № 230/231. – С. 20.
Вербич В. О. Під куполом спільного неба : есеї та діалоги / В. О. Вербич. – Луцьк : Твердиня, 2006. – 244 с. – ISBN 966-8770-20-Х. - ICBN966-8770-30-7 (серія).
Данилюк В. Фронтова любов луцького дисидента : [Дмитро Іващенко] / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – № 7. – С.12.
Ковальчук О. На знайомство із суперслідчим теж "пощастило"... : [спогади про репресії проти укр. інтелігенції] / О. Ковальчук // Слово Просвіти. – 2016. – № 27. – С. 7. ; Папка №9. - С.143.
Кома С. На честь незламного : [дисидент Дмитро Іващенко] / С. Кома // Волин. газ. – 2017. – № 49. – С. 14.
Корнійчук, Н. Подвижники-педагоги Іващенки / Н. Корнійчук // Луц. замок. – 2009. – № 51. – С. 10 . ; Папка №5. -С. 747.
Корнійчук, Н. Подвижники-педагоги Іващенки / Н. Корнійчук // Луц. замок. – 2009. – № 50. – С. 10 . ; Папка №5. -С. 746.
Лис В. Подвижники національного відродження / В. Лис. – С. 3 ; Папка №5. - С. 486.
Лис С. 1 вересня 50 років з часу першого "покосу" українських дисидентів: арешту у Луцьку В. Мороза та Д. Іващенка (1965) / С. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури Волин. ОДА, Волин. ДОУНБ ім. О. Пчілки ; [ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба]. – Луцьк, 2014. – С. 133–139.
Обухович Л. Дисиент...в’язень...викладач семінарії / Л. Обухович // Волин. єпарх. відом. – 2014. – № 12. – С. 6.
Овсієнко В. Слідчий Кольчик, або Черга на люстрацію-4 : [про репресії проти дисидентів] / В. Овсієнко // Слово Просвіти. – 2016. – № 20. – С. 5.
Сагайдачний А. Реліквія від студентського друга : [дисидент Дмитро Іващенко] / А. Сагайдачний // Волин. газ. – 2018. – № 38. – С. 4.
Сагайдачний П. Пам'яті дисидента і патріота : [Дмитро Іващенко] / П. Сагайдачний // Волинська газета. – 2019. – № 48. – С. 10.
Устимчук Р. Реабілітовані і... забуті? : [дисиденти В. Мороз і Д. Іващенко] / Р. Устимчук // Волин. газ. – 2017. – № 6. – С. 8.
Хмелюк М. Література - справа життя Дмитра Іващенка / М. Хмелюк // Волинь філологічна: текст і контекст : зб. наук. праць. Вип. 13 / Волин. нац. ун-т ім. Л. Українки, Ін-т філології та журналістики. – Луцьк, 2012. – Вип. 13. – С. 20–27.
Юхта М. "Тобі зозуля накувала..." = спогад про війну : [дисидент Дмитро Іващенко] / М. Юхта // Волин. газ. – 2018. – № 19. – С.9.
