Назарій Букатевич - український філолог, науковець

 

Назарій Іванович Букатевич прожив довге, нелегке життя і повністю присвятив його науці. У 92 роки пішов на пенсію і, доживши до свого 100- літнього ювілею, ще підтримував тісний зв’язок з Одеським державним університетом ім. 1.1. Мечникова, долю з яким пов’язав ще в 1937 році.

Народився Назарій Іванович Букатевич 23 жовтня 1884 року в м. Любомль у сім’ї лісового об’їждчика. Його батько, Іван Тимофійович Букатевич, працював у лісі і жив в лісовому будинку біля с. Борки тодішньої Любомльської волості Володимир-Волинського повіту.

Тут, у Любомлі, майбутній вчений отримав початкову освіту. У 1911 році закінчив навчання на історико-філологічному факультеті Тартуського (колишнього Юр’ївського) університету. Прослухав курси філологічних наук відомих професорів Д. М. Кудрявського, Н. К. Грунського, Є. В. Петухова і ін.

Розпочав свою трудову діяльність Назарій Іванович на посаді сільського народного вчителя. Трудовий шлях продовжив на посаді викладача російської мови та літератури в жіночій гімназії м. Сідлець. Незабаром став її завідувачем.

Мирне життя перервала Перша світова війна. У зв’язку з наступом німецьких військ гімназію зі своїм молодим завідувачем евакуювали на схід. Протягом багатьох років Н. І. Букатевич очолював Одеську казенну жіночу гімназію. З 1918 року, він став викладати предмет, якого ніколи не було в програмах старих гімназій і звався він «українська мова». Цей предмет почали вивчати від першого до найстарших класів.

Та вже на початку 1919 року влада в місті опинилася в руках білогвардійців і англо-французьких інтервентів - почалось знову

переслідування, репресії всього українського. У всіх класах українську мову з шкільного розкладу виключили, а натомість на ці години поставили додаткові уроки співу.

Після звільнення Одеси Червоною Армією в навчальних закладах почали викладати українську мову. В 1922 році викладачі колишньої Рішільєвської гімназії заснували на вулиці Артема радянську трудову школу № 50, яка дістала ім’я Льва Толстого. Там короткий час викладав українську мову й літературу Назарій Букатевич і з того ж року він почав викладати лінгвістичні дисципліни у вузах Одеси. В 1920-х роках Назарій Іванович в Одеському інституті народного господарства читав курс «українознавства», який в ті часи мав елементи мови, фольклору, етнографії та історії літератури (включаючи початки радянської). Саме тоді, беручи участь у роботі Одеської комісії краєзнавства при українській Академії Наук, Назарій Іванович в працях інституту опублікував свою велику наукову розвідку «Чумацтво на Україні» (1928 р.), яка принесла йому широке визнання, згадується і цінується донині. В солідному томі інститутських праць вона займає значну частину. Серед його перших праць, присвячених питанню української етнографії і фольклору, слід відмітити історико-етнографічний нарис «Український фольклор у творчості М. Коцюбинського» (1931 р.). Його перші праці стосувались питань східно-слов’янського фольклору та етнографії. Інтерес до народної творчості і народного життя був навіяний враженнями дитинства і юнацтва, які пройшли в Любомлі, в спілкуванні з місцевим населенням і інтелігенцією. Саме в Любомлі вперше почув від старших людей як раніше місцеві чумаки їздили по сіль.

На початку 1930-х років він викладач Одеського морського технікуму, по сумісництву також штатний професор Одеського інституту Соцвиху і з 1933 року штатний професор Одеського педагогічного інституту, пізніше т.в.о. професора на кафедрі мовознавства.

У 1937 році Н. І. Букатевич стає викладачем Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Це був той період, коли до науковців, які приділяли багато уваги українознавству, виявлялась особлива увага, в них стали бачити українських націоналістів. У цей період репресій Назарій Іванович змушений був перейти на вивчення і викладання російської мови і її історії, слов’янських мов і питань порівнювального слов’янського мовознавства. Але основну увагу Назарій Іванович сконцентровує на історії російської мови, особливо - на її історичному синтаксисі.

У 1938 році доцента Н. І. Букатевича, його сестру Оксану і брата Василя з дружиною заарештовують без причини. Навіть не було чітких звинувачень. Його брата Василя Івановича, який був лісником, разом з дружиною органи НКВС розстріляли в Житомирі, а Назарій Іванович і його сестра Оксана «одержали» по 10 років.

Заслання Назарій Іванович відбував у м. Кзил-Орда (Казахстан). Згодом Назарію Івановичу пощастило отримати дозвіл на працю в місцевому педагогічному інституті на посаді доцента кафедри мови. Вже в 1944 році Н. І. Букатевич отримав дозвіл на переїзд в м. Коканд Узбецької

PCP. Будучи в засланні, Назарій Іванович успішно захищає кандидатську дисертацію «Прийменники і прийменникові сполучення в староруській мові». Це сприяло тому, що H. І. Букатевич достроково повертається на Україну, спочатку в Ворошиловград (Луганськ) і з 1945 року працює на посаді доцента кафедри російської мови в Одеському державному університеті.

У 1957-1958 роках H. І. Букатевич видає одну з найбільш визначних своїх праць у галузі історичного мовознавства - монографію в 2-х томах під назвою «Опыт исторического изучения предлогов и предложных сочетаний в русском литературном языке». Ця монографія - наслідок багаторічних досліджень одного із складних і важливих питань історичного синтаксису російської мови. В праці глибоко аналізується і детально висвітлюється стилістична роль прийменників та прийменникових сполучень в будові речення на різних етапах розвитку російської літературної мови, починаючи з найранішого періоду Київської Русі до сучасності. В дослідженні автор зробив ряд серйозних спостережень і висновків, які свідчать про велику ерудицію в галузі слов’янського і індоєвропейського мовознавства. Монографія широко відома як мовознавцям-славістам в Росії і Україні, так і за кордоном, де вона дістала високу і оцінку.

Значною подією в радянському мовознавстві була поява в 1958 р. «Очерков по сравнительной грамматике восточнославянских языков», присвячених IV Міжнародному з’їзду славістів, яка була підготовлена за ініціативою Н.І. Букатевича і під його керівництвом. Він - один із авторів і редакторів цієї солідної монографії. Ця праця протягом багатьох років слугувала цінним посібником до курсу порівняльної граматики слов’янських та східнослов’янських мов для студентів, аспірантів і викладачів філологічних факультетів.

Паралельно з дослідженнями з історії російської мови професор H. І. Букатевич працював над питаннями слов’янського мовознавства. Окремі його праці присвячені темам слов’янського словотвору: «Главнейшие моменты в развитии восточнославянских языков» (1954 р.), «О некоторых образованиях от местоименных корней в славянских языках» (1962 р.), в інших розглядалися питання праслов’янської мови – «К истории изучения праславянского языка в России и СССР» (1958 р.) і ін. Його праця була однією з перших у радянському мовознавстві з питань, присвячених історичному словотворенню.

У 1970 році вийшов конспект лекцій професора Букатевича для студентів-заочників «Учение о словообразовании русского языка в трудах советских лингвистов», який є результатом семінарських занять по словотвору, які проводились протягом багатьох років зі студентами- філологами.

У 1974 році видано підручник для студентів філологічних факультетів з історичної граматики російської мови, виконаний колективом вчених кафедри російської мови ОДУ під керівництвом і за участю професора Букатевича. Цей підручник до цього часу використовувався як посібник длястудентів-філологів.

Важливе місце в науково-дослідній роботі професора Н. І. Букатевича займали багаточисельні рецензії на монографії і учбові посібники, серед яких слід відмітити рецензію на фундаментальну працю А. М. Селіщева «Старославянский язык» (1952 р.).

Деякі статті з історії російського мовознавства присвячені відомим вітчизняним лінгвістам професорам А. И. Томсону, М. В. Беляеву, П. О. Потапову, академіку В. І. Борковському.

У 1958 році військовий трибунал Одеського військового округу переглянув справу Н. І. Букатевича і його було реабілітовано.

Н. І. Букатевич був невтомним істориком, як Новоросійського, так і нині Одеського університету - розвитку мовознавства в його стінах. Останню свою студію з цього питання він доповідав у 1983 році на науковій конференції на 99 році життя.

У червні 1965 року Н. І. Букатевич організував і керував експедицією студентів філологічного факультету Одеського університету ім. І. І. Мечникова в Любомльському районі. В складі експедиції було три науковці і 50 студентів. Вони займались вивченням історії, мови, фольклору і побуту в рідному місті Назарія Івановича - Любомлі та сусідніх селах Бірки і Скиби. Діалектологічна експедиція протягом десяти днів зібрала багатий матеріал про маловивчені поліські діалекти, адже говірка Любомля і навколишніх сіл на той час ще зберегли свої старовинні риси, як в звуковій, так і в граматичній системі.

Тоді ж Н. І. Букатевич знайшов підтримку в директора Любомльського краєзнавчого музею (який тільки організовувався) Остапюка Д. О. Після експедиції вони листувалися. На той час Назарій Іванович вже володів інформацією про перебування Лесі Українки в с. Бережці і Любомлі в 1892 році. І дуже просив допомогти уточнити деякі питання того часу.

У 100-літній ювілей професора Н. І. Букатевича в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова відбулося засідання Вченої ради, на якому вітали професора із славним сторіччям, а згодом відбулась науково-практична конференція, присвячена вивченню наукових праць, досвіду роботи вченого. На конференції виступили науковці Москви і Києва, Одеси і Кіровограда, Херсона і Тернополя, Ніжина і Ізмаїла. На цьому зібранні йшла мова про внесок Н. І. Букатевича в історію вітчизняного мовознавства та фольклорно-етнографічні студії.

Майже три десятиріччя (1945-1971) він очолював кафедру російської мови Одеського університету. Під його керівництвом закінчили аспірантуру, виконали і захистили кандидатські дисертації 15 його учнів, які пізніше успішно працювали у вузах і науково-дослідних інститутах. Четверо учнів професора Букатевича захистили докторські дисертації.

Найближчим до нього був його племінник Ю. В. Букатевич, який ще з початку 30-х років захоплювався своїм дядьком, мав тісний зв’язок з професором до останніх його днів. Він зберіг архів Назарія Івановича, частину передав в Любомльський краєзнавчий музей. Він веде сімейну хроніку роду Букатевичів десь за 200 років.

Рід Букатевичів пішов від Тимофія Букати (пізніше Букатевича), (1820-1892 рр.), лісника, який з дружиною Фьйоклою дали великий рід. Так син Степан до революції був міським головою Любомля, внук Тимофія Микола Петрович Букатевич - відомий волинський художник, який навчався у Варшавській академії мистецтв. Внучка Тимофія Н. К. Андрієвська - композитор, її брат Сергій - поет. Праправнук Тимофія - музичний редактор Хмельницького телебачення. Всього в роду було 15 педагогів, 10 офіцерів. 6 музикантів і т.д.

Життєвий шлях Назарія Івановича Букатевича закінчився на 101 році життя, 14 грудня 1984 року. Похований він на кладовищі міста Одеси.

Додаткова інформація