Помилка
  • JUser::_load: не можу завантажити користувача з ID: 140

Яструбецька Галина Іванівна

Професор кафедри української літератури, доктор філологічних наук, доцент, член Національної спілки письменників України 

Народилася в селі Самійличі Шацького району на Волині (20 серпня 1959 року о 16 годині).

Восьмирічна Самійличівська школа знаходилася далеко від дому, тому йти до школи означало пережити всілякі пригоди. Навчання сприймалося як священнодійство. До роботи і чистоти мама привчила змалечку, але домашні завдання ні за яких обставинах не могли бути не підготовленими. Це викликало подив, інколи невдоволення батьків, коли я відмовлялася виконувати роботу по господарству через уроки.

Навчалася на «відмінно». Усі без винятку предмети давалися легко. Не любила географію, бо там необхідно було просто заучувати, а я потребувала логічної мотивації. Однаково любила точні науки і гуманітарні. Особливо геометрію з доведенням теорем, креслення, малювання, співи і літературу. Шкільні твори – одне з найцікавіших занять. Перечитала всі книжки з сільської бібліотеки. Тоненькі не приваблювали, великі романи прочитувала швидко. З дитячих років запам’яталися «Собор Паризької Богоматері» В. Гюґо і «Кров людська не водиця» М. Стельмаха. Поему Т. Шевченка могла вивчити за лічені хвилини. Мала, наскільки тепер розумію, мимовільну пам'ять. Фіксувала всю інформацію і, коли виникала потреба, в комірках мозку віднаходила необхідне.

Від батька успадкувала голос і любов до пісні. Набувши досвіду і почерпнувши деяку термінологію зі сфери музичної культури, можу сказати, що природа наділила колоратурним сопрано. Мене застерігали від оцінного підходу до свого життя, але тут не втримаюся з тих причин, що я сьогодні не маю потреби в публічному визнанні свого співочого таланту, але маю великий жаль за тим, що не відбулася як вокалістка, адже Господь заклав добру основу, а умови життя сільської дитини не дозволили довести Божий задум до можливого результату. До всього додалася ще й експлуатація голосу в природно-польових умовах без урахування метеофакторів і мутації.

Мала задатки малювати. Як і всі, добре змальовувала, могла і з натури. Не обмежувалася уроками малювання, це, як і читати, приносило насолоду.

Коли навчалася в Луцькому педучилищі ім. Я. Галана (нинішній Луцький педагогічний коледж) на шкільному відділі, а згодом у Луцькому педінституті імені Лесі Українки (тепер Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) на філологічному факультеті, оформлення і випуск стінгазет було моїм постійним обов’язком, як і участь у концертах, різноманітних культурних заходах.

Коли була на третьому курсі педінституту (1981 рік), мене викликав тодішній ректор Бурчак Нестор Володимирович, якому належить ідея (а фактично і здійснення) реорганізації педінституту в університет, і запропонував майбутні особисті наміри узгодити з працевлаштуванням на кафедрі української літератури (лаборантом).

Я стала студенткою педінституту відразу після закінчення навчання в педучилищі, тому вчителем початкових класів працювати не довелося. Фах учителя української мови і літератури, здобутий у педінституті, знадобився пізніше, коли я після аспірантури в Київському педінституті ім. М. Горького (спеціальність 10.01.01 – українська література) з дипломом кандидата філологічних наук більше 20-и років викладала українську літературу в 11-му класі і керувала написанням наукових робіт з української літератури в гімназії №14 м. Луцька (сьогодні вона носить ім’я В. Сухомлинського).

У 1982 році перед державними іспитами я вийшла заміж, а з серпня цього року розпочалася моя професійна діяльність, пов’язана з асистентсько-викладацькою роботою в одному вузі, який тепер іменується Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки.

Кандидатську дисертацію на тему «Лірико-імпресіоністичні тенденції в ранній творчості А. Головка в контексті української прози 20-х рр. ХХ ст.» захистила в 1990 році. З 2000 року в поле зору моїх наукових зацікавлень потрапив експресіонізм і став основною темою літературознавчих пошуків. Монографія «Динаміка українського літературного експресіонізму» вийшла в 2013 році.

На посаді професора кафедри української літератури, перейшовши етапи асистента, старшого викладача, доцента, отримавши атестат доцента в грудні 2004 року, працюю нині. Викладаю історію української літератури ХХ століття (другу половину), якщо виникає необхідність, то охоплюю всю історію української літератури ХХ століття, починаючи від перших десятиліть. Апробувала два спецкурси: «Координати українського літературного експресіонізму», «Стильові школи, течії, напрямки в українській літературі».

Я ще в дитинстві, а пізніше в педінституті пробувала писати поезії в прозі (для себе). Сімейне і професійне життя до 50 років не сприяли самовираженню через художнє слово, хоча відчуття присутності чогось відчувалося постійно. Хронічний синдром Ассоль, тільки не в розумінні очікування судженого, а в значенні дожидання себе в собі.

50 років стали для мене порогом в обнадійливому тлумаченні цього поняття. Вік, особливо ж для жінки, поважний. У мене дорослий тридцятирічний син. Але я усвідомила в цьому віковому статусі, що Господь дає мені шанс висловити те, про що міркувалося впродовж десятиліть, і змалювати словом те, що бачиш і переживаєш / відчуваєш. Осмілюся назвати душу, дану мені Богом, розумною. «Вона досягає властивої їй цілі, коли б не була визначена межа життя» (Марк Аврелій).

Батько мій відійшов у позасвіти в 60 років. Я дуже шкодую, що не доросла тоді до розмов із ним. Мамі 78, вона, дяка Богові, ще з нами. Свою білу хату ми за символічну суму віддали  односельчанам, коли мамі стало важко обходитися самій. Але того робити не треба було. Я не могла вплинути на ситуацію, а варто б інколи проявляти категоричність. Сьогодні за хатою, за своїм подвір’ям бануємо я й мама. Місце там дивовижне. Край села. Луг, вільшина, болото зі всією поліською рослинністю, ожинники, черемхи, калини-ліщини, поля і ліс майже поруч. Там дихається по-іншому. Власне, про все це – в книжках: «Memorioglifika» (Різьблення на пам’яті), 2009; «Photodosia» (Світлодаяння), 2010; «Поліський пілігрим», 2011. Дві останні – «Kalophonia» (Прекраснозвуччя), 2012, «Яшмове серце», 2013, «1 = 3», 2015 .

Як трохи оговтаюся від недавніх подій, дуже для мене затратних у емоційно-душевному плані, візьмуся за формування нових поетичних збірок. Віршів уже накопичилось чимало за останні роки, вони не могли ждати, писалися, але робота над монографією не давала можливості структурувати їх у окремі цілісності. «Поза чергою» вирвалося «Яшмове серце», бо то був крик від глибокої травми.

Членом НСПУ стала в квітні 2014 року. Поясню, чому в мене такий «худий» послужний список. До категорії людей з «активною життєвою позицією» не належу. Швидше мене можна зарахувати до тих, хто характеризується інтенсивним внутрішнім існуванням. Дім, дитина (я Андрія піднімала фактично одна), робота, специфіку якої не завжди розуміло моє найближче оточення. Весь вільний час і відпустки проводила в селі. Батька нема вже 24 роки, потрібно було допомагати мамі по господарству і в полі. Мама технізованого підходу до сільськогосподарських робіт не визнавала, як-от: позбавлення механічним способом від бур’янів чи копання картоплі і т. д. Земля любить руки. Чесно сказати, така «архаїка» теж була мені до душі. То якийсь відмінний від «цивілізованого» ритм мислення та переживання навколишнього. Світ людей у великій кількості мене обтяжує. Посад уникала, навіть коли пропонували. Знаю, що це не моє, а сьогодні переконуюся щоразу більше, що публічність і виладуваний внутрішній простір – суть антагоністичні речі, принаймні, для мене.

P.S.

Обмежую коло свого спілкування

куванням зозулі,

безмов’ям трави,

а світ норовить

затягнути у вир

надколотих фраз,

покалічених звуків.

Чую:

колотиться-стукає

серце слів.

На голови їх, застрашених,

тихі кладу руки.

                       12.11.14 р.

Перша писемна згадка про Самійличівське поселення датується 1565 р. під назвою «Рудка за горою». Перед поворотом у село трасу Ковель-Шацьк-Брест перетинає річка Рудка, колись Руда (через префікс виявляється зміління водойми). Бере вона початок з полапських (село Полапи) боліт, огинає наше село і впадає в озерце біля с. Пехи, а далі – в р. Прип’ять. Прип’ять народжується саме в наших краях, біля острова Довге, де на одному з хуторів народився мій батько і парубком прошкував болотами-очеретами-сіножатями «на дівчата» в навколишні села і хутори.

Приблизно з 1610 р. поселення з п’яти, згодом з 14-18 «димів» стали називати Самійловичами. Найбільш вірогідна версія походження топоніму – від імення Самійло, ватажка мисливців, який облюбував цю багату на звіра, рибу, птаство, гриби і ягоди, диких бджіл місцину і поселився разом із синами поруч уже наявних дворищ, своїми чеснотами заживши пошани аж до масштабу увіковічнення власного ймення в назві села. Зберігся рід з прізвищем Самойлич.

Безпосередньо біля Самійлич озера немає. У нас – болота, броди, бродики, заплави, ставки, рівчаки, ковбані, в яких ми малими руками ловили щучок, в’юнів. Наскільки зачаровують такі краєвиди, наскільки міцно тримають серце на блакитно-зеленій прив’язі, знає тільки той, хто виріс у болотяно-озернім царстві.

Усе це практично зникло, звузилося до крихітних клаптиків краси після погромної меліорації.

Коли я ще була малою, то, можна сказати, в нас під вікнами гніздилися дикі качки, росли гриби, ожина, малина, лісові горіхи, калина, горобина. Болота – неймовірна пишнота життя в найнесподіваніших формах. Власне, я пані Наталю Кумановську інтуїтивно «вгадала» через одну з ранніх її робіт – «Болотяна царівна». Я не помилилася. Без її художнього супроводу моїх усіх книг вони багато б утратили. В тому числі й монографія. Саме Наталя Кумановська підказала не «канонічну» експресіоністську чорно-червону кольорову концепцію обкладинки, а експресіоністсько-субстанційне звучання барви в «Осінніх квітах» Ганни Собачко-Шостак. Адже справа не в кольорі як такому, а в його інтенсивності і «архетипності».

У цій репродукції – ідея дослідження: експресіонізм української культури – питома її властивість, як і будь-якої елітної культури взагалі.

Спілкування з Наталею стало для мене необхідним. Глибина і сила її полотен – результат безперервних пошуків шляхів до істини через книги, аналіз історії, рефлексії, саморефлексії. Шкода, що я не мистецтвознавець.

Моя мама – Козачук Зінаїда Костянтинівна (дівоче прізвище – Дзядук) – 1936 н.р., уродженка с. Самійличі. Всього 4 класи освіти. Місцева красуня, серця і руки якої добивалися найкращі парубки Самійлич і навколишніх сіл та хуторів.

Вірність чоловіку, відданість сім’ї, неймовірна працьовитість, виняткова чистоплотність (фізична і моральна), хазяйновитість – це одні з багатьох достоїнств і чеснот моєї мами. Довгий час я думала, що їй просто не хочеться спати, і тільки з роками усвідомила: вона собі не могла дозволити такої розкоші – виспатись, інакше діти і чоловік були б недоглянуті, а господарство занедбане.

Коли мама потрапляла в лікарню (а то вже була крайність), дім відразу ставав пусткою, завмирав, темнів і вихолодав. Я не любила нашої хати без мами. Вони були двоєдині. Врешті, про все це – в «Поліському пілігримі». І про білу хату, і про маму, і про батька, і про село, і про те, що саме там, у дитинстві, для мене становило найбільшу цінність, а нею були дивовижна краса навколо, любов матері і пісні батька. Щодо батька – Козачука Івана Макаровича, 1930 р.н., то з ним у мене були достатньо непрості стосунки. Могла місяцями з ним не розмовляти через світоглядні неузгодженості. Я була закроєна на ідеал, а певні етичні устої мого батька дещо не вкладалися в мою ідеалістичну концепцію. Затятість дочки особливого захоплення в нього не викликала. П’яні скандали не сприяли виникненню довірливих стосунків.

До розуміння батька я доросла вже тоді, коли його не стало. Так, як син Григора Тютюнника: принісши на підошвах пісок з батькової могили, усвідомила – все життя шкодуватиму, що трималася на відстані.

Батько мав 8 класів вечірньої школи. Любив читати, цікавився політикою, мав чудовий голос, любив гостей і гостину.

Практично все життя пропрацював на колгоспній автозаправці. У його віданні були бензин, солярка, автомасла й мазути, запчастини до всіх видів с/г техніки, а в нас удома – жодного літра дармового палива чи деталі до господарських механізмів. Виняткова чесність. Батькові не потрібно було чуже. На захланність він не хворів. Село ставилося до цього двояко: поважало, але з часткою скепсису.

Загалом роди як по маминій, так і по батьковій лінії належали до сільської аристократії. Тяга до вищих цінностей, естетична складова життя, окрім фізичної та матеріальної, відрізняла нас від того сільського контингенту, який убачав сенс лише в стяжанні заради стяжання, навіть якщо і шляхом тяжкої праці.

У нас у хаті було як у вінку – свіжо, вимито, вичищено, обвішано вишивками (мама вишивала вночі, бо вдень – господарство і щоденна робота в ланці: льон, буряки, картопля – все тоді вручну, це немилосердна і виснажлива праця за копійки), пахло пирогами. Маму тісто любило. Це – показник!

Словом, місце, де батьки побудували хату, моя родина, моє село, краєвиди (я пам’ятаю цю первозданну красу під вікнами, згодом понівечену хижацькою меліорацією) – мені повезло, що я народилася саме від таких батьків, виростала саме в цій хаті і могла бачити і дихати такою болотяною і лісовою красою. Я утримувала це в пам’яті все життя. Сподіваюся, хоча б частку відчуттів зуміла передати у віршах.

Велику роль зіграла школа. Мені і тут повезло. У першої вчительки – Литвинюк Валентини Василівни ми були першими. Вона нас любила, а мене особливо. Викладач математики – Мельничук Софія Дем’янівна і її чоловік – директор школи, фізик за фахом – Степанченко Іван Ісакович належали до когорти педагогів, відданих своїй професій і дітям. Вони були моральним авторитетом для односельчан, порадниками в усіх питаннях.

Коли я пішла в 5-й клас, шкільний колектив поповнився молодими силами – випускниками української і російської філології, історії, географії, нова піонервожата. Креативні, красиві, повні бажання навчити, добрі фахівці – тільки вчися! А мені вчитися хотілося.

Односельчан, хто залишився б у історії, нема, крім, певна річ, історії темпорально-міфічно-локальної. Моєму серцю ближчі, дорожчі ті, серед яких я виростала і яких сьогодні або вже нема на цім світі, або ж вони вже в роках. Кожен з них може стати центральною фігурою циклу новел чи романного полотна.

Та частина мого життя, яка зрощена з малою батьківщиною, – в у поезії, особливо в «Поліському пілігримі». Ліро-епічні мікросюжети, психо-портрети – з натури, зі збереженням імен або прізвиськ. Вони легко впізнавані та ідентифіковані, як і назви місцин, урочищ, пасовищ, острівків (острувків – по-нашому), бродів, бродиків, боліт, лісових угідь. Ліпше ніж у віршах, я про них не скажу. Там задекларовані насамперед мої етнічно-національні, родові, родинні і сімейні цінності. Я маю намір доповнити цю книжку розповідями про інших моїх сусідів, односельців і озаглавити її «Царський список» за аналогією до назви одного з томів Вавилонської історії, написаної древнім жрецем Бейросом.

Мої книжки – не примха дами у віці, не можливість потренувати філологічні «м’язи». Це – спосіб мислення та переживання світу і себе в ньому.

а життя в земному многоглассі

вже чітких слідів не полишає

дощ людей іде

то припускається

то перестає

то гримне злива

то замжичить

і затягне дні

всі мої щасливі

сірим-сірим

світ відсирів від отсих дощів

навкруги здичілий переритий

і розмоклий потемнілий шмат

ґрунту що історією зветься

я мовчу

і крик мій озоветься

у глибинах осяйних утрат.

                        20.11.14 р.

P.S.

Додатково хочу повідомити, що, крім роботи на землі поруч з мамою (рвати, стелити, збирати, молотити льон, полоти, копати, глядіти худобу, збирати зілля для свиней і птаства, гребти сіно й т. ін.), у нас щоліта відбувався «ягідний марафон»: цілий сезон чорниць ми проводили, зустрічаючи й проводжаючи сонце в лісі. Цілими днями, незважаючи на погоду, ми збирали ягоди (так у нас називали чорницю). Без брачок, тільки руками, тоді з цим було строго – конфіскація брачки і продукту, якщо заставав лісник. Потім мама возила ягоди на ринок у м. Володимир-Волинський. Виручені гроші були серйозним доповненням до сімейного бюджету, бо в колгоспі за каторжну працю платили 3-8 карбованців щомісяця. Відстані щодня долалися неабиякі, особливо нелегким було повернення додому вповні (матері – коробки за плечима, діти – кошички і клунки в руках). Але – ліс, особливо Венське урочище, де сосна, комарів майже нема, і можна ходити босому посеред ягідників – чиста глиця, змій практично не побачиш. Трави, запахи лісові, обіди гуртом, квіти, птахи – винагорода за пекучий біль у цілоденно зігнутій спині.

А якщо при переході через р. Прип’ять дозволяли скупатися, то це було свято.

P.S. 

Самійличі бережуть немало таємниць, пов’язаних з діяльністю ОУН-УПА. Здається дешифрування поіменного вже так і не буде. Я знаю тільки, що наше село було просякнуте духом вольниці, який вилився згодом у розстріл людей (у тім числі й підлітків-пастухів) в оборозі сіна, в поодинокому відстрілюванні запідозрених у зв’язках з «бульбашами», у забезпеченні теплим верхнім одягом (пошиття) повстанської армії, у допитах і слідствах. Зокрема, мого батька і діда Макара (батькового батька) схопили і допитували в Шацькому відділку НКВД. Домовитися не встигли, але доля розпорядилася так, що їхні свідчення співпали, хоча обидва вигадували історії, адже сказати, що «бульбаші» були в господі, означало приректи себе на смерть.

Нема вже свідків тих подій, лише одиниці, але вони й досі мовчать.

Обітниця, а ще, очевидно, на рівні підсвідомості недовіра до влади і страх за близьких. Я була довгий час якась немудра, може б, когось і вдалося розговорити. Але як приїздила в село, то там за роботою світу не бачили ми з мамою, треба ж було багато встигнути за вихідні і час відпустки. Жила якось так безпечно, ніби не я часові, а він мені підвладний.

Галина Яструбецька

Поетичні збірки:

1.     Яструбецька Г. Мемоrіоglіfіkа (Різьблення на пам`яті) : поезія / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2009. – 112 с.  

2.     Яструбецька Г. Photodosia (Світлодаяння) : поезії / Галина Яструбецька – Луцьк : Твердиня, 2010. – 130 с.

3.     Яструбецька Г. Поліський пілігрим : [поезії] / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2011. - 152 с.

4.     Яструбецька Г. Каlophonia (Прекраснозвуччя) : поезія / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2012. – 218 с.

5.     Яструбецька Г. Яшмове серце : поезія / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2013. – 59 с. 

6.     Яструбецька Г. 1 = 3 : [поезія] / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2015. – 253 с. 

Монографія:

1.     Яструбецька Г. Динаміка українського літературного експресіонізму : монографія / Галина Яструбецька. – Луцьк : Твердиня, 2013. – 379 с. 

Статті у вітчизняних фахових виданнях:

1.     Яструбецька Г. Архаїзми та старослов’янізми і їх моделююча роль у експресіоністичній стильовій структурі «Палімпсестів» В. Стуса / Галина Яструбецька // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія: філологічні науки. – 2000. – № 6. – С. 158 – 162.

2.     Яструбецька Г. Валер’ян Підмогильний. Екзистенціальне мислення / Галина Яструбецька // Філологічні студії. – 2000. – № 4. – С. 39 – 44.

3.     Яструбецька Г. Валер’ян Підмогильний і Василь Стефаник. Танатографія свідомості / Галина Яструбецька // Актуальні проблеми літературознавства: зб. наук. праць / [наук. ред. проф. Н. І. Заверталюк]. – Дніпропетровськ: Видавництво «Навчальна книга», 2001. – Т. 10. – С. 188 – 194.

4.     Яструбецька Г. Дискурс імпресіонізму та експресіонізму в українській прозі 20-х років ХХ століття / Галина Яструбецька // Вісник Харківського національного університету. Серія «Філологія». – 2001. – № 520. – Вип. 33: Філологічні аспекти дослідження дискурса. – С. 399 – 404.

5.     Яструбецька Г. Експресіонізм – імпресіонізм: стильова опозиція чи дифузія / Галина Яструбецька / Слово і час. – 2006. – № 2. – С. 39 – 46.

6.     Яструбецька Г. Експресіоністичний вимір роману «Листя землі» Володимира Дрозда / Галина Яструбецька / Слово і час. – 2013. – № 12. – С. 82 – 91.

7.     Яструбецька Г. Елементи експресіоністичної поетики в художньому просторі О. Кобилянської (на матеріалі новели «Битва») / Галина Яструбецька // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. праць / [відп. ред. І. В. Сабадош]. – Ужгород, 2011. – Вип. 16. – С. 351 – 354.

8.     Яструбецька Г. Есхатологізм поетичного мислення Тодося Осьмачки / Галина Яструбецька // Філологічні студії / [гол. ред. В. С. Зубович]. – Луцьк, 2004. – № 3. – С. 203 – 208.

9.     Яструбецька Г. Концепт «Україна» в поезотворчості Василя Стуса / Галина Яструбецька // Слово і час. – 2004. – № 10. – С. 37 – 44.

10.                       Яструбецька Г. Концепція збірки «Палімпсести» В. Стуса / Галина Яструбецька // Слово і час. – 2010. – № 9. – 30 – 38.

11.                       Яструбецька Г. Координати експресіонізму в стильовому просторі В. Стефаника / Галина Яструбецька // «Покутська трійця» й літературний процес в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століть (До 130-річчя від дня народження Василя Стефаника і Леся Мартовича): матеріали наукової конференції (Дрогобич, 14 – 15 травня 2001р.) / [ред. кол.: Стефанія Андрусів та ін.]. – Дрогобич, 2001. – С. 323 – 329.

12.                       Яструбецька Г. Любов у вимірі експресіонізму (на матеріалі поезії В.Стуса) / Галина Яструбецька // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: лінгвістика і літературознавство: міжвуз. зб. наук. ст. / [гол. ред. В. А. Зарва]. – Бердянськ: БДПУ, 2013. – Вип. ХХVІІ. – Ч. 3. – С. 12 – 20.

13.                       Яструбецька Г. Модернізм. Аванґардизм. Експресіонізм. Кореляційний аспект / Галина Яструбецька // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: зб. наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету / [гол. ред. Я. О. Поліщук]. – Рівне: РДГУ, 2001. – Вип. Х (спеціальний). – С. 9 – 19.

14.                       Яструбецька Г. «Одержима» Лесі Українки крізь призму теорії експресіонізму / Галина Яструбецька // Слово і час. – 2011. – № 4. – С. 28 – 41.

15.                       Яструбецька Г. Одержимий літературою, або Про Андрія Головка і його сонячно-червоний роман / Галина Яструбецька // Слово і час. – 2008. – № 1. – С.31 – 38.

16.                       Яструбецька Г. Творчість В. Стуса і сучасність: до проблеми адаптації / Галина Яструбецька // Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог: Видавництво національного університету «Острозька академія», 2013. – Вип. 32. – С. 317 – 330.

17.                       Яструбецька Г. Тезаурус В. Стуса крізь призму містичного / Галина Яструбецька // Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог: Видавництво національного університету «Острозька академія», 2011. – Вип. 21. – С. 374 – 384.

18.                       Яструбецька Г. Українська експресіоністична меритократія кінця ХХ – початку ХХІ століття: поезія І. Римарука / Галина Яструбецька // Волинь філологічна: текст і контекст. Мова та вірш: зб. наук. пр. – Луцьк: Східноєвропейський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2013. – Вип. 16. – С. 282 – 296.

19.                       Яструбецька Г. Український літературний експресіонізм кінця ХІХ – початку ХХ ст.: проза А. Тесленка / Галина Яструбецька // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: філологічні науки / [гол. ред. М. В. Моклиця]. – Луцьк, 2012. – № 13(238). – С. 151 – 159.

20.                       Яструбецька Г. Фермент містичного в поетиці експресіонізму / Галина Яструбецька // Питання літературознавства: науковий збірник / [гол. ред. О. В. Червінська]. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – Вип. 84. – С. 92 – 101.

21.                       Яструбецька Г. Експресіоністичний горизонт можливостей збірки «Бермудський трикутник» Ігоря Римарука / Г. Яструбецька // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. 2014-2015. Вип. 42-43. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2015. – С. 126-134.

22.                       Яструбецька Г. Експресіонізм в історико-літературному просторі України 20-х років ХХ століття (на прикладі творчості М. Бажана, М. Куліша, О. Турянського) / Г. Яструбецька // Волинь філологічна: текст і контекст. Українська література як художній феномен: зб. наук. пр. / упоряд. В.Г.Сірук. – Луцьк: Вежа-Друк, 2015. – Вип.19. – С. 325-342.

23.                       Яструбецька Г. Експресіоністичний месидж Тараса Шевченка // Слово і Час. – К.: Фенікс, 2015. – № 11. – С. 13-19.

Статті в наукових періодичних виданнях інших держав:

1.     Яструбецька Г. Експресіоністична репрезентація західно-українського журналу «Вікна» (1930-ті) / Галина Яструбецька // Spheres of Culture / [ed. By Igor Nabytovych]. – Lublin, 2013. – Vol. 4. – P. 69 – 82.

2.     Яструбецкая Г. И. Парадигма примитива в поэтике экспрессионизма творчества Теодосия Осьмачки // Галина Ивановна Яструбецкая // Социосфера. – 2013. – № 4. – С. 93 – 103.

3.     Яструбецька Г. Трансцендентний натуралізм «Блакитного роману» Гната Михайличенка / Галина Яструбецька // Spheres of Culture / [ed. By Igor Nabytovych]. – Lublin, 2012. – Vol. 2. – P. 131 – 141.

4.     Yastrubetska H. Expressionistic Eidology: Paradigm of the Archetype / HalynaYastrubetska // Religious and Sacred Potry: An International Quarterly of Religion, Culture and Education / [ed. by Marek Mariusz Tytko]. – Year 1: 2013. – Vol. 1(1). – January-February-March. – P. 105 – 116.

Додаткова інформація