Петро Мах

25 травня – день народження Петра Маха, відомого українського письменника. В березні минуло три роки, як перестало битися серце Петра Петровича. Але Поети не вмирають, бо звучать їхні слово, пісня, думка. Звучать, і слухає їх підростаюче покоління – юнацтво.

21 травня, напередодні поважної ювілейної дати – 80-річчя від дня народження П.П. Маха, в читальній залі нашої книгозбірні відбулось урочисте поетично-музичне свято, розвій поезії та музики, дотичної до творчості відомого письменника краю, члена Національної спілки письменників України, заслуженого діяча мистецтв України, Почесного громадянина м. Луцька, організатора створення на Волині товариств «Просвіта» та Книголюбів, Волинсько-Рівненського письменницького осередку СПУ, Почесного професора СНУ ім. Лесі Українки, голови Конгресу інтелігенції Волині. Свято називалося «Поет блакитноокої Волині».

Була запрошена до слів-спогадів сестра Петра Маха – Любов Петрівна. Вона зі щемом прочитала поетичний вірш-лист брата мамі зі Львова, де навчався на філологічному факультеті університету майбутній письменник. Жило поетове слово і у спогадах Марії Михайлівни Мах, яка все життя була другим крилом, підтримкою своєму чоловікові. З теплотою, гумором і смутком згадували друга, побратима, співавтора його товариші- письменники Іван Чернецький, Петро Коробчук, композитор Мирослав Стефанишин, пісні якого звучали на поетичному святі. Їх виконали партнери заходу – викладачі музичної школи № 1 ім. Ф. Шопена солісти Олена Богдан та Ірина Котлицька-Марчук, акомпаніатори – Анатолій Король та Тетяна Кравчук. В музиці звучали поезії Петра Маха «У задумі над рікою» і «Тополина думка». Неперевершеним ліриком був наш поет! А поетом він був від народження, але ставав ним ціле життя – непросте, трудне, цікаве, незвичайне, повне тривог, надій і розчарувань.

Про це говорили і наші колеги-бібліотекарі – директор ВОУНБ ім. Олени Пчілки, заслужений працівник культури України Людмила Стасюк та завідувач бібліотеки с. Бодячів Ківерцівської РЦБС Ольга Різдій. Людмила Антонівна презентувала бібліографічний покажчик до ювілею, а Ольга Миколаївна натхненно декламувала пастелі Петра Маха, які Олесь Гончар свого часу назвав «малюнками словом» і наголосив, що це – не словесна екзальтація для прихильників неоімпресіонізму, а «біографія життя нашого».

Про значимість та актуальність патріотичної лірики Петра Маха годі й говорити! Звучить так, ніби автор творив сьогодні або цими днями!

Не розірвати нас наполовину,

Бо зводимо соборну Україну –

Господарі її, а не раби!

Коли методист Палацу культури м. Луцька Вадим Хаїнський, наш постійний користувач, зачитав знаменитий вірш Петра Петровича, який вже давно став піснею, «На білих крилах рушників», аудиторія не дихала. До мурашок на шкірі, до болю в серці звучало:

Та й вибороли корогву,

Котра тепер у світі знана…

І українцем я живу

В краю Шевченка і Богдана,

І європейцем я живу

В краю Шевченка і Богдана.

 

Із давен-давна, із віків,

Як стала вільною людина, –

На білих крилах рушників

Несе надію Україна,

На білих крилах рушників

Несе свободу Україна.

Працівники відділу краєзнавства щиро вдячні аудиторії поетичного свята. Це були слухачі курсів ВІППО – вчителі-філологи зі всієї Волині, студенти-першокурсники СНУ ім. Лесі Українки, учні-старшокласники спеціалізованої школи №1 м. Луцька, в якій є кімната-музей її учня – Петра Маха, учні та вчителі ЗОШ № 17 м. Луцька, які підготували та виконали літературно-музичну композицію «Вірую» за творчістю поета-ювіляра.

І, звичайно ж, звучали знамениті «Ожини»! Як створювалась ця пісня розповів сам поет в уривку з телефільму ВОТРК «Поет-пісняр Петро Мах». Інструментальний ансамбль у складі викладачів музичної школи № 1 Тетяни Здоровцової (віолончель), Катерини Чупай (скрипка) та Тетяни Кравчук (фортепіано) акомпанував всій аудиторії, яка виконала пісню на слова Петра Маха і музику Віктора Герасимчука. «Ожини» зазвучали наживо, камерно, сімейно і тепло. Так, як і має звучати поетове слово. Бо Петро Мах мав у житті призначення. Бо справжня особистість завжди має призначення і вірить в нього. Має до нього довір’я, як до Бога. Те призначення діє, як божественний закон, від котрого неможливо ухилитись. Той факт, що багато хто гине на своїх дорогах, нічого не значить для того, в кого є призначення. Хто його має, хто чує голос глибин, той приречений. Приречений виконати власний закон – бути особистістю.

Власний закон свого життя Петро Петрович Мах виконав достойно. Його слово і досі тече повноводно для всіх шанувальників його таланту, для всіх, хто пам’ятає і згадує нашого Поета.

 

Віра Кумановська

Додаткова інформація