Літературно-музичний вечір «Ми мусимо навчитися чути себе українцями…»
27 вересня ця імпреза красиво презентувалась в древніх стінах нашої завше юної душею бібліотеки. Ми вели щиру, невимушену та вельми пізнавальну розмову на літературно-музичному вечорі «Ми мусимо навчитися чути себе українцями…», присвяченому 160-річчю від уродин воістину Великого сина українського народу: письменника, поета, філософа, вченого, громадського та політичного діяча – Івана Яковича Франка в цей ювілейний рік.
«Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздоріжжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу…», –
писав більш, аніж 100 років тому назад геніальний І. Я. Франко у пролозі до свого глибокого філософського твору про майбутнє українського народу – поеми «Мойсей». На жаль, не втратили ці гіркі слова гострої актуальності й тепер. Та, на щастя, є в сучасній Україні вдосталь людей, котрим здатні вони благодатним зерном упасти в душу, викресати з серця палкий вогонь та й розбудити, врешті, «дух, що тіло рве до бою».
Ми намагались зламати стереотипи та розбити отой звичний захрестоматизований монументальний образ Великого Каменяра з шкільних підручників і показати просто Людину, котрій доводилося безліч життєвих труднощів на шляху до мети; не раз зіткнутись нерозумінням, несприйняттям себе та власних поглядів часом навіть ворожого оточення; страждати від нерозділеного кохання та самому необережно розбивати делікатні жіночі серця; помилятися, зневірюватися, але, попри все, вселяти надію в інших; часом епатувати, дратувати, та, все ж, викликати шквал феєричного захоплення його працездатністю, сильною вдачею, яскравим талантом…
Втілити цю ідею в життя та надати їй свіжості, динамічності, молодечого запалу та неабиякого артистизму допомогли нам, уже у котрий раз, наші добрі друзі – учні Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Те, що нам це вдалось, підтвердять ось ці, по вінця наповнені невгамовною юначою енергією, оптимізмом та жагою до життя, світлини, – споглядаючи котрі, згадуються уже інші слова з того ж таки прологу до «Мойсея»:
«О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…»