Річинський Арсен Васильович

  • Друк

Річинський Арсен – український громадський, політичний та церковний діяч

Арсен Васильович Річинський народився 25 червня 1892 року в селі Тетильківці Кременецького повіту Волинської губернії у родині священика. Початкову освіту здобував у сільській цер­ковно-парафіяльній школі, потім – у Клеванській духовній шко­лі та Кременецькій гімназії. Згодом вступив у Волинську духовну семінарію в Житомирі, де відвідував гурток з вивчення історії, який вели члени «Товариства дослідників Волині».

Невдоволений посадою вчителя церковно-парафіяльної шко­ли села Сіднярки Луцького повіту, Арсен Річинський у 1911 році подався здобувати фах лікаря до Варшавського університету. В 1914 році у зв’язку з початком Першої світової війни,він переві­вся до Київського Імператорського Університету Святого Воло­димира. 30 березня 1917 року успішно склав іспити, проте ди­плом отримав лише через півтора року – 20 вересня 1918 року, вже за Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

Від 31 травня 1917 року до 9 квітня 1920 Арсен Річинський ви­конував обов’язки лікаря Ізяславської повітової лікарні. В 1917 році його обрали головою Ізяславського повітового земства, на­ступного - він став редактором новоствореного часопису «Нова дорога». Підтримував владу УНР та Української Держави, став одним з найактивніших лідерів «Просвіти». Багато зусиль до­клав Арсен Річинський і до створення на базі Острозької жіно­чої гімназії, де він викладав історію України, курсів українізації.

У 1920 році після приходу на Східну Волинь Червоної армії Арсен Річинський змушений був залишити містечко і переїхати до села Тростянець Луцького повіту. У Тростянці він працював практикуючим лікарем до квітня 1922 року. Тоді, вже за поль­ської влади, скерований дільничним, а потім призначений го­ловним лікарем Володимир-Волинської лікарні (до квітня 1925 року). Як і раніше, займався активною громадською, політичною і культурною діяльністю. Заснував у Володимирі і Володимир-Волинському повіті «Просвіту» (у 1928-1929 роках був її очіль- ником), «Пласт» (заборонений місцевою адміністрацією у 1929 році), «Союз українок», «Відродження» (заборонене староством у 1935 році). Створив і редагував часописи загальнокультурного та релігійного спрямування: «На варті» (1925-1926), «Рідна церк- ва»(1927), «Наше братство»(1929). Видав низку праць із релігієз­навства, краєзнавства та медицини.

У цей час виявляється рішуча принциповість Арсена Річинського щодо набуття Українською Церквою автокефалії. Він – один з натхненників і організаторів Українського церковно­го з’їзду (5-6 червня 1927 року) у Луцьку. На відміну від глави Польської Православної Церкви митрополита Діонісія, який під тиском російських громадських організацій визнав проведення з’їзду «у церковному відношенні недоцільним і непотрібним» йзаборонив духовенству брати у ньому участь, світська влада до­зволила проведення зібрання, що отримало назву «З’їзду право­славних мирян-українців в церковних справах». У роботі з’їзду взяли участь 565 делегатів з усіх повітів Волині, Полісся, Холм-щини й Підляшшя. Прибули, зокрема, понад 200 гостей, серед яких 8 українських послів до Сейму та сенату, волинський віце-воєвода і Луцький міський староста.

Тоді ж Арсена Річинського було обрано головою «Православ­но-Церковного Українського Виконавчого Комітету у Речі По­сполитій Польській». З’їзд постановив низку вимог щодо укра­їнізації Православної церкви на українських землях. Зокрема, його учасники вимагали запровадження української богослуж­бової і ділової мови, відновлення українських церковних звичаїв та обрядів, скасованих ще російською владою, призначення на українських землях українських єпископів, реорганізації про- російських духовних консисторій та повітових протоієратів.

У 1928 році Арсена Річинського ввели до складу Митрополи­чої Ради Польської Православної Церкви. Такий крок був лише формальною показовою поступкою волинській православній інтелігенції. Насправді ж церковна влада Речі Посполитої про­довжувала ігнорувати вимоги українізації Православної Церк­ви на західноукраїнських землях. 4 грудня 1928 року на знак протесту проти такої політики Арсен Річинський склав із себе обов’язки члена Митрополичої Ради. 1929 року постановою № 14 від 15 квітня Синод ППЦ відлучив Арсена Річинського від Церк­ви. 28 квітня 1929 року в оточеному поліцією володимирському Успенському соборі Арсенові Річинському була виголошена ана­фема. Але вже 22 березня 1930 року в умовах початку тотального наступу польської прокатолицької влади на православ’я митро­полит Діонісій відмінив анафему Арсена Річинського.

За проукраїнські церковні акції Арсен Васильович тричі під­давався арешту з боку польської влади. Навесні 1939 року його, зрештою, запроторили до концентраційного табору в Бере­зі Картузькій. Він вийшов з нього на волю у вересні 1939 року, після окупації Західної України Червоною армією. Але вже 20 жовтня 1939 року був знову заарештований, уже сталінською ра­дянською владою. Три роки перебував у російських тюрмах без оголошення вироку. Нарешті 5 травня 1942 року його засудили на 10 років позбавлення волі.

Після відбуття ув’язнення в Уктлазі МВС Арсена Річинського відправили у безстрокове заслання в Кизил-Ординську область Казахської PCP без права повернення в Україну. Там він працю­вав лікарем районної лікарні. Помер Арсен Річинський 13 квіт­ня 1956 року внаслідок крововиливу. Поховали його на цвинтарі станції Джусали Кизил-Ординської області. У 2006 році з ініціа­тиви предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія останки Арсена Річинського було ексгумовано та доправлено до України. 14 жов­тня 2006 року на Покрову прах Арсена Річинського перевезли до Тернополя й перепоховали на міському кладовищі поблизу села Підгороднє. 26 серпня 2009 року під час засідання Архієрейсько­го Собору УАПЦ сповідника віри Арсена Річинського зарахува­ли до місцевошанованих святих.

 

Література:

Річинський А. Проблеми української релігійної свідомості / упоряд. А. Колодний, О. Саган ; А. Річинський. – Тернопіль, 2008. - 448 с.

Річинський А. Старий город Волинь : з Волинню і про Волинь / А. Річинський Інтелігенція Волині: погляд крізь призму часу / А. Пісоцький, Н. Войтюк. – Луцьк, 2009. – С. 122-133.

***

Павлюк І. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр  / І. Павлюк. – Львів : Каменяр, 2001. – 285 с.

Про Арсена Річинського – див. Іменний покажчик

Войтюк Н. Поборники українського православ’я на Волині (Никанор Абрамович, Арсен Річинський, Афанасій Робітниць­кий) / Н. Войтюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Хрис­тиянство в історії і культурі Володимир-Волинського та Волині: матеріал ХІМІЇ Всеукр. наук, іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-й річниці Хрещення Київської Русі та першої писемної згадки про м. Володимир-Волинський, м. Луцьк-м. Володимир-Волинський, 19-20 черв. 2013 р. / ред. А. Силюк. – Луцьк, 2013. – С. 17-31.

Каплюк Ю. Українська православна церква на Волині в житті та діяльності Арсена Річинського: 1921-1939 роки / Ю. Каплюк // Волинь у дослідженнях юних науковців: постаті, традиції, об­ряди / відпов. за вип. Г. А. Толстіхіна. – Луцьк, 2012. – С. 27-36.

Кралюк П. М. Аристократ духу / П. М. Кралюк // Кралюк П. М. Любомудри Володимирі! / П. М. Кралюк. – Луцьк, 2010. – С. 93-166.

Кучерепа М. Арсен Річинський – діяч українського церковно­го руху на Волині / М. Кучерепа // Інтелектуальна еліта Волині. –Луцьк, 2012. – С. 114-126.

Лотоцький В. Україномовна церковна преса на Волині у між­воєнний період (20-30-ті рр. XX ст.) : поява, роль, значення /

В.      Лотоцький // Волинська єпархія: минуле і сьогодення (992- 2012рр.): зб. матеріалів Міжнар. наук.-прат конф., присвяч. 1020-річчю Волинської єпархії. – Луцьк, 2012. – С. 16-24.

Михалевич В. Стан православної церкви в поверсальській Польщі у 20-30-х рр. XX століття / В. Михалевич // Волинська єпархія: минуле і сьогодення (992-2012рр.): зб. матеріалів Між- нар. наук.-прат конф., присвяч. 1020-річчю Волинської єпархії. - Луцьк, 2012. - С. 92-100.

Річинська Л. Сім’я Річинських: роки заслання / Л. Річинська // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа, В. В. Вісин, О. Ю. Ленартович, В. В. Оніщук, О. І. Півень, О. П. Сущук. – Луцьк, 2010. – Кн. 1. – С. 432-434.

Янович Б. Наталія Грабарчук – берегиня володимирської іс­торії / Б. Янович // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Хрис­тиянство в історії і культурі Володимир-Волинського та Волині: матеріали ХІЛТІ Всеукр. наук, іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-й річниці Хрещення Київської Русі та першої писемної згадки про м. Володимир-Волинський, м. Луцьк-м. Володимир-Волинський, 19-20 черв. 2013 р. / ред. А. Силюк. – Луцьк, 2013. – С. 269-273.

Адамович Т. Весілля їй справляв Арсен Річинський / Т. Ада­мович / Волинь-нова. – 2013. – 10 серп. – С. 10.

***

Річинський Арсен // Енциклопедія українознавства. - Львів,

1998.          – Т. 7. – С. 2529.

Річинський Арсен, укр. діяч Волині // Леонюк В. Словник Бе­рестейщини / В. Леонюк. – Львів, 1996. – С. 264.

 

Силюк А. 50 років від дня смерті А. В. Річинського (1892-1956) – українського громадського і церковного діяча / А. Силюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2006 рік. – Луцьк,2005.    – С. 226-231.