«Чорнобиль… Біль і пам’ять вічні»
Квітень 1986-го, здавалось би, давно уже став історією і для нас він назавжди мав би залишитися в державі, котра припинила своє існування. Але 26-е число того напрочуд теплого і п’янкого весняного місяця чорною міткою закарбувалося не тільки у серцях очевидців та сучасників тих подій. Воно щедро розсипало своє отруйне проміння нащадкам; воно пустило моторошне коріння в генетичний код нашого роду; воно постійно недобрим нагадує про себе і відголосок його скорботного дзвону розноситься по планеті Земля мільйонами голосінь та відголосків, передчасних смертей та аномалій, порушеннями природного балансу та психічного фону…
«Чорнобиль… Біль і пам’ять вічні» – саме так назвали ми годину пам’яті, присвячену тим трагічним подіям 1986-го, котра відбулась в бібліотеці 23-го квітня о 15 годині і яку розділили з нами юні студенти Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Ми віддали шану тим, хто зупинив тоді пекельний вогонь і, можливо, не дав людству закінчити своє існування. Ми пригадали і тих, хто змушений був покинути рідні домівки і залишити там все… Навіть тих, кого вони зворушливо любили і хто довіряв та теж любив їх – домашніх улюбленців – всіх отих мурчиків, барсиків, шариків та полканів – якими очима вони дивились на них тоді… Ми дивились уривки документальних фільмів і не раз відводили очі від екрану, бо ті правдиві кадри болючіші та страшніші за будь який фільм жахів, бо тут усе насправді та невідворотно… Ліцеїсти читали присвячені тим подіям вірші і кожен рядочок, кожне слово було маленькою даниною нашої ВЕЛИКОЇ ПАМ’ЯТІ, котру не можна і не потрібно відганяти від себе ніколи. І не тільки тому, щоб не повторювати подібних помилок, котрі надто дорого нам коштують. А просто тому, що лише уміння співчувати, співпереживати чужій біді і роблять з нас, зрештою, людей.
Катастрофи, подібні Чорнобилю, перевіряють нас на міцність і на людяність водночас. І години пам’яті потрібні нам не менше, ніж веселі забави та естетичні імпрези. Хоча всім нам дуже хочеться, аби усі трагедії нашого народу стали для нас, врешті, тільки повчальною історієюJ