«Чорнобиль… Біль і пам’ять вічні»

Квітень 1986-го, здавалось би, давно уже став історією і для нас він назавжди мав би залишитися в державі, котра припинила своє існування. Але 26-е число того напрочуд теплого і п’янкого весняного місяця чорною міткою закарбувалося не тільки у серцях очевидців та сучасників тих подій. Воно щедро розсипало своє отруйне проміння нащадкам; воно пустило моторошне коріння в генетичний код нашого роду; воно постійно недобрим нагадує про себе і відголосок його скорботного дзвону розноситься по планеті Земля мільйонами голосінь та відголосків, передчасних смертей та аномалій, порушеннями природного балансу та психічного фону…

«Чорнобиль… Біль і пам’ять вічні» – саме так назвали ми годину пам’яті, присвячену тим трагічним подіям 1986-го, котра відбулась в  бібліотеці 23-го квітня о 15 годині і яку розділили з нами юні студенти Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Ми віддали шану тим, хто зупинив тоді пекельний вогонь і, можливо, не дав людству закінчити своє існування. Ми пригадали і тих, хто змушений був покинути рідні домівки і залишити там все… Навіть тих, кого вони зворушливо любили і хто довіряв та теж любив їх – домашніх улюбленців – всіх отих мурчиків, барсиків, шариків та полканів – якими очима вони дивились на них тоді… Ми дивились уривки документальних фільмів і не раз відводили очі від екрану, бо ті правдиві кадри болючіші та страшніші за будь який фільм жахів, бо тут усе насправді та невідворотно… Ліцеїсти читали присвячені тим подіям вірші і кожен рядочок, кожне слово було маленькою даниною нашої ВЕЛИКОЇ ПАМ’ЯТІ, котру не можна і не потрібно відганяти від себе ніколи. І не тільки тому, щоб не повторювати подібних помилок, котрі надто дорого нам коштують. А просто тому, що лише уміння співчувати, співпереживати чужій біді і роблять з нас, зрештою, людей. 

Катастрофи, подібні Чорнобилю, перевіряють нас на міцність і на людяність водночас. І години пам’яті потрібні нам не менше, ніж веселі забави та естетичні імпрези. Хоча всім нам дуже хочеться, аби усі трагедії нашого народу стали для нас, врешті, тільки повчальною історієюJ

Додаткова інформація