Помилка
  • JUser::_load: не можу завантажити користувача з ID: 61

Година пам’яті «Перемога 1945: свято зі сльозами на очах»

У ці воістину красиві, по-весільному заквітчані та напоєні духмяними пахощами дні, ми, українці, разом з усім світом відзначаємо одне з найвеличніших та найсвятіших свят, котре об’єднує, напевне, усіх справжніх людей нашої планети, незалежно від їх віросповідання, політичних переконань, естетичних вподобань та ментальних особливостей. І зовсім неважливо, що хтось називає його Днем Перемоги, а хтось Днем памяті та примирення. Важливе інше: перемогти себе і дійсно схилити голови на знак пам’яті про усіх, хто віддав своє життя за те, аби могло зародитися наше; і про тих, хто безневинно загинув у тому страшному пеклі тільки тому, що комусь колись прийшла в голову дика думка поділити цей світ на вищі та нижчі раси; і навіть тих, хто, отруєний тією жорстокою ідеологією теж, врешті, зазнав жахливих втрат… Адже будь яка війна – це, перш за все, саме втрати, а ще – біль, сльози, зламані долі, понівечені тіла, незагойні рани, страшна біда. Це вже потім – обеліски та меморіали, посвяти, вірші, пісні, феєрверки салютів… Чомусь ті, хто був на будь якій війні не дуже люблять ті салюти. Певно, вони асоціюються у них зі справжніми обстрілами та бомбардуваннями. І, взагалі, власний досвід спілкування з ветеранами засвідчує: вони неохоче згадують криваві побоїща. Якісь смішні моменти, веселі історії, солдатські бувальщини, приїзд на передову артистів; – усе те, що так чи інакше здатне було нагадати їм про звичне мирне життя, котре за тих умов, дійсно, могло зупинитися будь якої миті, тому й цінувалось по особливому і кожна хвилина тиші вважалася за велике щастя. 

11 травня, о 14.00, на годині пам’яті «Перемога 1945:свято зі сльозами на очах», котра пройшла в рамках циклу «Українській нації призначено вижити» ми вшанували священною хвилиною мовчання, благодатною тишею усіх тих, хто переміг зло і завдяки кому ми отримали шанс з’явитися на цій землі. Прониклива поезія, вдало підібраний відеоряд, прочитані уривки зі спогадів та документальних хронік…звучали на заході. Бо, як би не банально це звучало, але «…це потрібно не мертвим, це потрібно живим». Нам, аби не зачерствіти душею та зробити відповідні висновки, і тим, хто вистраждав для нас це життя і кого з кожним квітучим травнем стає все менше і які все більше й більше потребують нашої уваги, тепла, вдячності та пам’яті. Разом з нами на цей раз цю щемливу імпрезу розділили студенти Технічного коледжу Луцького Національного Технічного Університету. Сподіваємось, що це було не тільки майстерно та пронизливо виконано, але й щиро та просто душевно відчуте та сприйнятеJ

Додаткова інформація