Помилка
  • JUser::_load: не можу завантажити користувача з ID: 61

Журавницький Іван (Ян)

 Журавницький Іван (Ян)

Журавницький Іван (Жоравницький Ян) (близько 1525-1530 -квітень 1589, Теслугів (Рівненщина))

В Теслугові жив і похований поет-сатирик XVI століття Іван Журавницький (Ян Жоравницький). Згідно з заповітом (тестаментом), що зберігся в луцьких «гродських» книгах, поховали «в маєтку Теслугові при церкві святого Михайла за законом грецьким».

Його життя досліджував літературознавець Григорій Нудьга, передмову до його книжки «Не бійся смерті» (1991р.) написав Павло Загребельний.

        Народився близько 1525–1530 років у родині шляхтича Марка Журавницького.

Прізвище походить від назви маєтку — села Журавники (Волинь).

Його батько в 1560-х вісім років був нареченим владикою — призначеним, а не висвяченим — луцького духовенства (не вважав себе духовною особою, а воїном, і тому відмовився висвячуватись).

Імовірно, навчався у Жидичинському монастирі біля Луцька, бував у Вільні, Кракові.

У 1566 році з дружиною Оленою (Галеною) Копоть оселився в Теслугові — частина села дісталася йому як родовий маєток. Мав у володінні і Жабокрики (сучасна Довгалівка), згодом Журавницькі продали село князю Богушу Корецькому.

Згідно народних переказів, завдяки Журавницькому в Теслугові був зведений замок — для захисту від татарських нападників.

       З дружиною часто їздив у Луцьк — там городничим, ключником, потім і старостою був його старший брат Олександр (одружений на дочці владики Івана Красненського (Борзобагатого) Ганні).

Братова жінка Ганна і стала об'єктом сатиричного висміювання. Вірш був написаний в 1575 році, ймовірно, що до написання Івана та Олену підштовхнуло якесь побутове непорозуміння, однак з часом сприйняття твору змінилося — дослідники звертають увагу на високий рівень освіченості української волинської шляхти та використання літературної творчості як суспільної зброї.

По цьому віршу відбувався судовий розгляд, тому він зберігся в архівах й так дійшов до сучасності.

Хто йдеш мимо – стань годину.

Прочитай сюю новину.

Чи єсть в Луцьку білоглова,

кта пані ключникова?

Хоча й вік подойшлий має,

А розпусти не встидає;

Убирається в форботи,

Леч не дбає про чесноти.

Нащо модли єй, офіри?

Аби були каваліри!

Лиш малженок ідет з двора -

Внет тут молодиков чвора!

З ними учти і беседи -

Не вертайся, мужу, теди!

й ти, мужу необачний!

Зроби жоні бенкет смачний:

Змаж ю лоєм з дхлого хорта,

Ачей, зженеш з шкури чорта:

Смаруй києм над статечность,

Hex забуде про вшетечность.

Вірш був вивішений на мурах замку, і в Луцьку, де було тоді трохи більше трьох тисяч мешканців, він набув розголосу.

По цьому почався судовий процес, вірш проходив як «Пашквіль», крім того, Журавницького судили за наїзд на Журавники та вигнання Ганни з дочкою 1576 року. Журавницького оголошують «виволанцем» — позбавили всіх громадянських прав і маєтностей, лише примирення з Борзобагатими могло скасувати вирок; Іван просив вибачення в присутності суду.

Окремо згадується в документах «цидулу або пашквілюс» та вписано покаянні слова поета.

        Проте й по цьому Журавницький не став стриманішим та обачнішим. У квітні 1589 року за рішенням суду він був страчений – за організацію наїзду на королівського секретаря Балтазара Гнівоша, останній був убитий.

31 березня 1589 року був складений заповіт Журавницького, записаний Лавріном Лесочинським. У ньому Іван просить потурбуватися про дружину Олену, добродіїв воєводу київського і маршалка волинського князя Костянтина Острозького, воєводу брацлавського і старосту кременецького, владику Кирила Терлецького.

Похований в Теслугові, точне місце могили Івана Журавницького не встановлене.

 

 

Література

 Садовник Т.   Автор одного з перших українських сатиричних віршів родом із Журавників : [сім’я Жоравницьких (Журавницькі)] / Т. Садовник // Волинь-нова. – 2017. – № 34. – С. 3.

 

Семенюк Л. С.   Книжно-літературні традиції Волинської землі (від найдавніших часів до кінця XVIII ст.) / Л. С. Семенюк ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ін-т фізіології та журналістики. – Луцьк : Твердиня, 2015. – 264 с. 

Додаткова інформація