Висоцький Влодзімеж Вікентійович

Висоцький Володзімеж Вікентійович – польський поет, фотограф-художник

 

Народився в 1846 році в селі Романів Рожищенського району Волинської області. Помер 11 серпня 1894 року в м. Київ.

Освіту здобув у Києві, де жив і працював усе подальше життя. Тут польське Влодзімеж трансформувалося (з доданням по батькові) у Володимир Вікентійович.

Був віце-президентом Київського технічного товариства.

Висоцького поховали на новій польській ділянці Байкового кладовища в Києві, поховання збереглося.

Висоцький – автор історичних поем «Ляшка» (1883) та «Оксана» (1891). Поема «Ляшка» відображає спільну боротьбу українців і поляків проти Кримського ханства. 1912 року поему перекладено українською мовою.

У поемі «Оксана» відтворено події на Правобережній Україні під час Польського повстання 1863–1864 років.

Висоцький видав збірки віршів «Всі за одного» (1882), «Нові діди» (1884), «Сатири й байки» (1894). У цих збірках він змалював побут польської шляхти в Україні, висміяв окремі сторони її життя.

Висоцький добре знав твори Тараса Шевченка, був знайомий з Іваном Франком.

Творчість Висоцького цінували Іван Франко, Леся Українка, Еліза Ожешко. Так, у листі до Елізи Ожешко (Львів, 13 квітня 1886 року) Іван Франко писав: «Щиро дякую вам за присилку поеми В. Висоцького; деякі його вірші я знаю і ціню. Будучи у Києві, напевно зайду до нього». У листі мова йшла про поему «Ляшка», видану у Києві 1883 року.

У статті «Сучасні польські поети», написаній уже після смерті Висоцького, Іван Франко дав розгорнуту характеристику творчості поета:

«…В 1882 р. вийшов перший поетичний твір молодого київського фотографа Володимира Висоцького, в котрім видно було невеликий, але свіжий і енергійний талант. Молодий поет розпочав сатирою «Всі за одного», в котрій висміяв безхарактерність та марнотратство польської шляхти. Висоцький інтересний уже хоч би з того погляду, що в цілій своїй поетичній діяльності (він умер 1894 р.) обмежився на епіку. На його лірі були тільки дві струни – сатира, що переходила іноді в карикатуру і робилася несмачною (наприклад, поема про Бісмарка, котрого змальовано як бісового сина), і чутливо-патріотична нота, що найповніше відзначається в поемі «Ляшка» (1894 р. вийшло третє видання). Хоч і як подобалася українсько-польській публіці ся поема, та, на мою думку, її поетична вартість дуже невелика… Найкращим твором Висоцького я вважаю поему «Оксана»… Висоцький ані артист не великий, ані майстер поетичної форми; його вірші дуже часто дерев'яні, балакучі, мляві, його поетична техніка дуже примітивна, смак невироблений, навіть мова не зовсім чиста. А проте чути в його поезії якийсь подих свіжості і сили, якусь мужню енергію, і в тім головна її принада».

1887 року Володимир Александров переклав українською мовою вірш Висоцького «Українська мелодія».

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувалися у В. Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.

1871 року Висоцький відкрив у Києві фотоательє. У 1880–1886 роках у цьому ательє працював Альфред Федецький.

1884 року Висоцький виконав фото Лесі Українки в народному вбранні, 1886 року – фото Івана Франка з дружиною, 1890 року – Володимира Антоновича.

Фото київських будинків, які постійно робив Висоцький Влодзімеж, є сьогодні безцінним архівом для істориків, архітекторів, краєзнавців.

 

 

Додаткова інформація