Дотик Крутянського болю

«Дотик Крутянського болю»

"Не побачите у нас рубців на спинах,

Не показували ворогу спини:

Не проси свободи на колінах!!!

А грудьми атаку ворога спини!!!", - акорди кантрі-рок гурту «Nebraska» остаточно прогнали від мене залишки зимового сну, коли я, за звичкою, налаштувала свій плеєр на хвилю улюбленого «Файного радіо». На тій же піднесеній хвилі пришвартувалась до свого робочого місця у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва, де сьогодні «ожила» книжкова виставка «Дотик Крутянського болю», бо її і файно озвучили, та ще й чудово прикрасили відеоматеріалами. Ця імпреза, як Ви уже здогадались, присвячена героям Крут. Так, уже 96 років раніше нікому невідома залізнична станція між Ніжином і Бахмачем здобула собі цю сумну та величну славу. Славу, освячену кров’ю юних українських гімназистів, ще зовсім неспокушених життям хлопчиків, майже дітей. Втім, це були таки вже не діти, а справжні чоловіки, Мужчини з великої літери. Одчайдушні, відважні, красиві. Красиві своєю чоловічою гідністю, отим непідробним «Не словом, а ділом». Господи, який чудовий генофонд втратила ненька-Україна 29 січня 1918 року… Ви уявляєте собі, які діти, які лицарі могли народитися від таких хлопців?! Скільки дівчат тоді зостались без достойної пари? А скільки материнських сліз було виплакано…

Нашу сьогоднішню годину пам’яті ми провели з вихованками Волинського обласного ліцею з підвищеною військовою та фізичною підготовкою. Так, саме з вихованками, бо то була група ніжних та милих панянок, котрі у своїх строгих строях-уніформах виглядали такими впевненими у собі, такими зібраними, сучасними і… такими тендітними. Адже, якою емансипованою не була б жінка, кожній з нас хочеться мати плече, на котре можна надійно спертись, потрібен захист, затишок, внутрішній спокій. Та й, якщо вже геть одверто, то уся оця наша жіноча емансипація саме від відсутності отого захисту. Чомусь згадались слова поетеси Тетяни Байди: «так, я візьму у руки автомат, бігме візьму, як буде в тім потреба...» Не дай нам Бог, дівчата, такої нагальної потреби, але нехай завше біля нас будуть ті, котрі здатні захистити так, як це сталось 29 січня 1918 року.

«Бо самі собою вороги не згинуть,

Вороженьками їх, брате, не зови:

Не проси свободи на колінах…

За свободу не шкодують голови».

Лілія Бондарук

Додаткова інформація