Михайловський Валерій – танцівник, хореограф, педагог-репетитор, засновник і художній керівник Санкт-Петербурзького державного чоловічого балету
Валерій Володимирович Цибрій-Михайловський народився 23 липня 1953 року у селі Пілганів (тепер – Промінь) Луцького району Волинської області й був другою дитиною в родині після старшого на два роки брата Георгія. Батько Володимир Іванович Цибрій-Михайловський – людина творча, обдарована багатьма талантами: добре співав, грав на музичних інструментах, малював (у місцевій церкві є дві ікони ним намальовані), походив з Кубані. Мати Марія Тимофїївна Мигущенко народилася у Харкові, закінчила спочатку учительський, а потім педагогічний інституту Луцьку. Вона вчителювала у Пілганові, викладала історію, а у 1958 році була призначена на посаду директора середньої загальноосвітньої школи у село Воротнів Луцького району Волинської області. Тому сім'я переїздить на постійне місце проживання у це село, а Валерій стає школярем.
Він був здібним учнем, відмінно навчався, любив співати, декламувати вірші, а ще його вабили танці. Виступ п'ятикласника у Луцькому палаці піонерів був знаковим. Фахівці помітили вроджену пластику хлопчика, відчуття ритму, акторське обдарування і порадили записатися до балетної студії в обласному центрі. В балетній студії 70 дівчаток і хлопчиків відвідували заняття майже кожного дня. У неділю були зведені репетиції, на яких відшліфовували синхронність малюнка, кожну позу, жест, положення голови та постави. З другого року навчання розпочиналися заняття дівчаток на пуантах, а з четвертого додавалися 1-2 рази на тиждень заняття характерного танцю, на яких студійці ознайомлювалися з рухами народної академічної манери (української, російської, східної) під акомпанемент класичної музики. Юні танцівники оволодівали не тільки секретами хореографи, але й слухали лекції з історії театру, музики, образотворчого мистецтва. У кінці кожного навчального року відбувалися перевідні іспити.
Балетною студією керувало подружжя Маркіних – Ірина Всеволодівна та Павло Олександрович. Для всіх вихованців вони були взірцем: молоді, красиві, талановиті, розуміли дітей і вміли з ними спілкуватися на репетиціях і поза ними, ретельно займалися харчуванням студійців, їх зовнішнім виглядом; консультували батьків з питань режиму, відпочинку, оздоровлення дітей, пошиття костюмів для виступів. А виступати з концертними номерами доводилося у міському Будинку культури. Подружжя Маркіних багато віддавало сил і часу навчанню та вихованню студійців, а за обдарованого хлопчика вони поклопоталися і його було прийнято до Київського хореографічного училища у 1965 році.
Період навчання у Київському хореографічному училищі для В. Михайловського – час шліфування хореографічної майстерності під керівництвом відомих педагогів Антоніни Іванівни Васильєвої, Ганни Дмитрівни Петренчук, Володимира Івановича Денисенка.
Після закінчення училища у 1971 році В. Михайловський отримав направлення до Одеського академічного театру опери та балету, де став провідним солістом, обравши для себе сценічне ім'я, яке складалося з другої частини власного прізвища. Від першої появи на сцені В. Михайловський вразив усіх зрілим професіоналізмом, прекрасними фізичними і зовнішними даними, високою технічною майстерністю, а найголовніше – величезним акторським обдаруванням і діапазоном. У 1971-1977 роках танцівник в уславленому театрі виконував класичні партії у виставах «Лебедине озеро», «Жизель», «Спляча красуня», «Баядерка», «Дон Кіхот», «Шопеніана», «Есмеральда», «Раймонда» та інші.
Однак він мріяв не про звичні елементи танцю такі, як пірует, стрибок, обертання, а про роботу тіла, яке дає образ, смисл, розкриває рух і сюжету, і душі. Ось чому з радістю відгукнувся на пропозицію Бориса Яковича Ейфмана, який у 1977 року створив Ленінградський театр сучасного балету, кожна вистава якого була сміливим експериментом. В. Михайловський чотирнадцять років (1977-1991) працював провідним солістом у театрі балету Б. Ейфмана і був першим виконавцем більшості балетних партій, створених для нього художнім керівником і головним балетмейстером новаторського колективу, зокрема князя Мишкіна «Ідіот» (1980), графа Альмавіви «Безумний день» (1982), Соліст «Пізнання», Соліст «Автографи» (обидва 1981), Мальволіо «Дванадцята ніч» (1984), Воланд «Майстер і Маргарита»(1987), Камілл «Вбивці» (1991). Знімався у телеекранізацїїбалетів «безумний день» ( 1984), «Дванадцята ніч» (1986), «Ідіот» (1987).
У 1992 році В. Михайловський створює незвичну трупу «Санкт-Петербурзький державний чоловічий балет», у якій чоловіки виконують жіночі партії на пуантах і в пачках. Основний напрям вистав можна умовно розділити на серйозні і пародійні. В. Михайловський – не лише керівник і ведучий танцівник трупи, а й виступає як балетмейстер. Він поставив два балети з восьми, що є в репертуарі колективу: «За образом і подобою» (1992) і «Ното Ессе» («Людина яка вона є, 1993»). Інші балети з творчого доробку трупи: «Серенада» (Гімн друзям, 1994), «Obsessions» (Одержимість, 1996), «Танго для росіян» (В очікуванні лялькаря, 1998), «Погляд зі сторони» (2001), «Чоловік&...» (2003), «Танцюємо все, або Робочий день» (2009).
За двадцять років склад колективу мінявся від дев’яти до п'яти танцівників, натомість незмінною залишалася філігранна техніка і чудова манера виконання, яка здобула чоловічому балету популярність та любов глядачів. Серед учасників уславленої трупи був наш земляк, студент Інституту мистецтв Волинського національного університету ім. Лесі Українки Артем Шошин (вересень 2011 року – червень 2012 року). Санкт-Петербурзький державний чоловічий балет став першою в історії російського балету трупою, в якій зайняті лише чоловіки. Також вперше в російському балеті жіночі партії суперсучасного модерну і номера класичного репертуару виконували з незвичною гнучкістю чоловіки.
Про колектив В. Михайловського написано багато схвальних рецензій не тільки в Росії, країнах колишнього Радянського Союзу, але й у всьому світі. Відзнята велика кількість фільмів і передач телебачення країн Європи, Америки, Австралії, країн СНД та багатьох міст Росії. Про цей колектив писали американські журнали «The New York Times» і «Dance Magazine», британський і японський «Dance», провідні балетні журнали Франції, Іспанії. Греції, Південної Кореї, Ізраїлю, Фінляндії.
Існує лише одна трупа у світі, з якою можна порівняти Санкт-Петербурзький державний чоловічий балет В. Михайловського – це американський балет Трокадеро де Монте-Карло (Les Ballets Trockadero de Monte Carlo), який виник у Нью-Йорку в 1974 році та своїм кредо вважає карикатурну пародію та уїдливий погляд на класичний балет. Натомість у театрі В. Михайловського органічно відбувається повернення до старої балетної традиції і по-новому осмислюється проблема виконання чоловіками жіночих ролей відповідно до сучасних тенденцій в галузі хореографії. Його вистави з блискучою технікою, тонким гумором, оригінальністю манери і стилю наповнені не тільки більш сильними емоціями, а й глибоким філософським змістом.
Акторське обдарування В. Михайловського виявилося у повній мірі у 1995 році, коли він вперше виступив як драматичний артист у виставі «Післямова до «Ідіота»» разом з видатним митцем театру і кіно Олегом Басилашвілі.
В. Михайловський має звання заслуженого артиста Росії (1985) і народного артиста Республіки Карелія (2007). Нагороджений міжнародною медаллю «Людина-творець» (1998) і медаллю «На честь 300-річчя Санкт-Петербурга» (2005).
Література
***
Клімчук Л. Зірка світового балету на рідній землі : [про хореографа В. Михайловського] / Л. Клімчук // Луцьк. замок. – 2011. – № 22. – С. 13.
Пахолок З. 23 липня 60 років від дня народження В. В. Михайловського (1953) - танцівника, хореографа, педагога-репетитора, засновника і художнього керівника Санкт-Петербурзького державного чоловічого балету / З. Пахолок // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2013 рік / [ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Панагайба] ; Упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. О. Пчілки. – Луцьк, 2012. – С. 93–97.
Степанюк О. Волинянин створив єдиний у світі чоловічий балет / О. Степанюк // Вісник & К. – 2012. – № 21. – С. 12 .
Шишко Л. Зірка світового балету не забуває свій рідний Луцьк / Л. Шишко // Відомості. – 2012. – № 21. – С. 14.