120 років з дня народження Євгена Маланюка

Промисел Божий часто буває незрозумілим для нас. Чому одні, наприклад, живучи в Україні, – їдять її хліб, вдихають повітря, напоєне запахами неозорого степу, прадавнього лісу та віковічних гір; маючи змогу слухати її прекрасні пісні та насолоджуватись милозвучною мовою, – аніскілечки не цінують цього, а часто навіть майже вороже не сприймають в ній нічого автентичного, самобутнього, позитивного, огульно критикуючи все і вся навкруги. Проте, зовсім не поспішають покинути, а, навпаки, намагаються утвердити тут свою точку зору, свої закони та, часом, і «понятія». А іншим, котрим душа болить за усе українське, яким сниться навіть засохла ковила у степу і миліша вона за усі екзотичні квіти світу, аби лиш торкнутись її ще бодай раз у житті; – шлях туди закритий і доля, надзвичайно щедра на подорожі, постійно відмовляє тільки в одній дорозі – додому.

Саме такою й була вона у справді видатного українського поета, культуролога, літературного критика, есеїста, публіциста Євгена Маланюка, 120 років з дня  приходу якого у цей світ вшанували ми у читальному залі нашої бібліотеки літературно-музичним вечором «Муза болю, гніву, боротьби». Подія ця відбулась 8 лютого о 12 годині і допомогли нам її зреалізувати студенти другого курсу Луцького педагогічного коледжу, відділення «Початкове навчання». Вибір учасників та глядацької аудиторії був невипадковим. Адже викладач української мови та літератури цього закладу – Тамара Василівна Бойко, котра опікувалася, аби її вихованці вдихнули життя в наш сценарій, – з когорти людей небайдужих, професійно грамотних, а, головне, щиро залюблених в Україну та в її соковите, барвисте, зболене і радісне, але таке рідне – прозове та віршоване слово. Тому, напевно, з такою щирістю звучали і ліричні рядки, і громадянська лірика, і текст читця в образі Євгена Маланюка, і натхненні слова ведучих. Ця часточка вкладеної душі кожного з учасників передалась залу і створила надзвичайно хвилюючу атмосферу добра, надії та світлої пам’яті того, хто, все ж, наперекір долі, зумів повернутись на омріяну Україну своїм влучним, гострим, яскравим поетичним словом, котре ніколи не дасть спокою тим, у кого є поняття честі, совісті, відваги та любові до рідної землі:

Щоб крізь дим і вогонь, мимо скреготу смерті,

Мов по трупах років, перекрочить добу,

Щоб не зрадило серце, щоб віддих упертий 

Ще останнім зусиллям вдихнув боротьбу.

Додаткова інформація