Помилка
  • JUser::_load: не можу завантажити користувача з ID: 61

Чорнобиль зазирнув у кожну долю

«Ви чули, як плаче спустошена Припять,

За скоєний гріх розіпята живцем,

Припята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице...», тендітна юнка схвильовано декламує рядки вірша Анни Багряної і нас усіх відносить на 32 роки назад, у теплий квітень 1986-го.

Цими рядками розпочався вечір памяті «Чорнобиль зазирнув у кожну долю» у бібліотеці разом зі студентами Луцького педагогічного коледжу. Ця дата прогаптована чорною ниткою болю чи не для кожного громадянина України. Адже саме 26-го квітня 1986-го звершилось пророцтво від Йована Богослова, коли «...велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип...», засліпивши своїм злим світлом, обпікши своїм пекельним полум’ям, потруївши своїм підступним промінням усе живе навкруги.

Саме тому ми не втомлюємося кожного року в цей день віддавати особливу шану тим, хто взяв тоді вогонь на себе, хто отримав смертельні дози радіації, хто ціною власного життя не дав статися ще більшому лихові. Тим, завдяки кому отримало шанс зявитися на світ не одне наступне покоління. Власне, те, наспраді вдячне покоління і було присутнє сьогодні у читальній залі нашої бібліотеки. Молоді, красиві, енергійні, здатні на співчуття, на прекрасні емоції та надзвичайно артистичні студенти 2-го курсу  спеціалізації початкове навчання Луцького педагогічного коледжу. Це їхні дзвінки голоси вдихнули життя в наш сценарій. І це вони вже зовсім не за сценарієм щиро відчували та віддали данину памяті усім, кого торкнулася чорнобильська біда. Безумовно, що не обійщлося тут без умілого керівництва наставників, зокрема, кураторів груп Тамари Василівни Бойко та Ольги Миколаївни Галан. Немає сумнівів, що й вихованці у таких викладачів переймуть найліпші людські та професійні якості. І ніколи не доведуть нашу планету до біди, не зчерствіють душами, не зістаряться серцямиJ      

Додаткова інформація