Квітень 2025

ФРАНЦУЗЬКА ДЕЛЕГАЦІЯ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ ЮНАЦТВА

28 квітня у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва побувала французька делегація програми НУО Humacoop - Amel France.

Леслі Фокс – економістка й координаторка програми НУО Humacoop-Amel France, Філіп Вальс – шкільний учитель і клінічний психолог, Ніколь Дагніно – професорка літератури та продюсерка освітніх фільмів, Жан-Батіст Фраппа – кінорежисер, вели предметну розмову з директоркою Аллою Єфремовою, бібліотекарями, які пройшли навчання на аніматорів-фасилітаторів у рамках проєкту «Гра та Правила або Правила гри». Вони поділилися досвідом проведення ігрових сесій, як на базі бібліотеки, так і під час виїздів до шкіл, закладів вищої освіти, реабілітаційних центрів.

Учасники обговорили хід впровадження проєкту, відгуки молоді, а також значення гри, як інструменту підтримки ментального здоров’я.

Приємним подарунком для бібліотеки стали нові ігри, які вже незабаром будуть доступні для всіх охочих.

Запрошуємо вас до бібліотеки – приходьте і грайте з нами!

Фотозвіт від Юлії Вірун за посиланням: https://surl.li/hkfkac

ОЖИЛИ КАЗКИ У БІБЛІОТЕЦІ

23 квітня у бібліотеці художниця Іванна Дацюк познайомила здобувачів освіти спеціальності «Дизайн» ВНУ ім. Лесі Українки, Луцького національного технічного університету та Технічного фахового коледжу ЛНТУ з ілюстраціями, які створила для казок письменника Василя Прухницького. Її ілюстрації пробуджують уяву, надихають мріяти, фантазувати та подорожувати казковими країнами, допомагають краще осягнути сюжет книги, задум автора.

Модераторка заходу Лариса Тананайко розповіла: «Іванна Дацюк – талановита, багатогранна мисткиня, родом із волинського, відомого своєю давньою історією, села Затурці. Походить із творчої родини Дацюків, де мама – скульпторка, дідусь був художником, тітка і дядько пішли його шляхом. Іванна з дитинства цікавилась мистецтвом. Починала з перемальовування ілюстрацій до дитячих казок. Іванна – випускниця факультету культури і мистецтв ВНУ ім. Лесі Українки. Фахову освіту здобула за напрямками «станковий живопис» та «монументальний живопис». Дівчина здебільшого працює у жанрі історичного портрета. Образами її картин є історичні постаті, наші предки трипільці та скіфи, видатні діячі, а також Герої Небесної сотні.

Працює майстриня і в техніці монументального живопису. Вона розписувала Кирилівський монастир у Києві, Петро-Павлівський монастир у селі Світязь. Її роботи є у Національному музеї ім. Шевченка та на стінах посольства України в Пекіні.

За створення серії живописних історичних портретів «Від Трипілля до сьогодення» Іванна Дацюк здобула Міжнародну мистецьку премію імені Іллі Рєпіна».

Світ картин Іванни Дацюк сповнений кольорів, тепла і фантазії. Мистецтво вона поєднує зі спортом, зокрема з бодібілдингом, – прагне досягти гармонії, як у тілі, так і у творчості.

На зустрічі учасники мали змогу подивитися відеопрезентацію інших робіт художниці, а також запитати: «Яка вартість робіт?», «З якими матеріалами краще працювати?», «Яка улюблена робота майстрині?».

Мама художниці, відома скульпторка Ірина Дацюк, розповіла присутнім, якою Іванна була у дитинстві, чим цікавилась, що любила малювати.

PS. Експозиція діятиме до кінця квітня.

Фотозвіт про подію від Анни Романчук за посиланням: https://surl.li/dwcxzb

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ВІТЕР ПО ДУШАХ МЕТЕ

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у людській пам’яті.

22 квітня у бібліотеці відбувся захід «Чорнобильський вітер по душах мете». Модераторка, завідувачка відділу краєзнавства Любов Фрадинська розповіла студентам Волинського фахового коледж НУХТ: «Минає 39 років з часу аварії на ЧАЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття – радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. В найближчі дні після аварії 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі отримали значні дози опромінення, біля півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб було евакуйовано із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним».

Любов ознайомила присутніх з книгами, зокрема, з виданням «Грані подвигу. Слово про волинських ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС: історично-краєзнавчі нариси».

Своїми спогадами поділилися запрошені ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС: Марія Зав’ялова, заступниця ГО «Спілка Чорнобиль. Луцьк», Лариса Ковальчук та Василь Магрель.

Марія Адамівна підкреслила: «Цей день – нагадування про небезпеку використання атомної енергетики, про героїзм ліквідаторів аварії, про наслідки, які ця катастрофа принесла довкіллю та людям. Тоді «мирний атом» змінив долі мільйонів українців. Забрав життя та здоров’я багатьох людей. Десятки тисяч українців були змушені назавжди змінити місце проживання. Як це відбувається і сьогодні...»

Лариса Ковальчук до 1986 року жила за 12 кілометрів від Прип’яті. Своїми спогадами жінка поділилася із присутніми та зачитала уривки книги, яку готує до друку.

39 років тому старшому сину Лариси Ковальчук виповнився один рік. На чергові вихідні родина чекала в гості батьків, які мали приїхати з міста Прип’ять: «Мобілок тоді не було, чекали суботу, неділю, а лише потім сказали про аварію. В нас багато людей працювали на атомній станції й щодня приїжджали автобуси за ними й везли на роботу, але, в той день, автобуси не прийшли. Люди почали йти пішки.

Про аварію на атомній станції тоді нічого не говорили. Від людей, які повернулися у село, дізналися, що на атомній станції стався вибух. Людей почали відселяти, вивозити з речами. Всі думали, що на день-два, а виявилось назавжди».

Лариса Ковальчук брала участь у ліквідації наслідків пожежі – збирала по хатах мішки для того, щоб вантажити пісок на погашення попелища на атомній станції. Лише 4 травня родину вивезли із забрудненої радіацією території. Спочатку жили в друзі у Києві, потім переїхали до Луцька, де Лариса проживає і нині.

Ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії Василь Іванович Магрель розповів, як він потрапив у Чорнобильську зону, встановлював певне обладнання за наказом керівників луцького заводу, де працював.

Захід став важливою нагодою для глибшого вивчення проблематики, пов’язаної з Чорнобильською трагедією. Присутні мали можливість почути від очевидців про події минулого та їх вплив на наше сучасне життя, осягнути важливість збереження пам’яті про трагічні події та вшанування подвигу всіх, хто рятував світ від страшного невидимого ворога – радіації.

Минуле – це вікно у майбутнє, а історія народу – ключ до розуміння його сьогодення.

ТРЕНІНГ «ГРА ТА ПРАВИЛА АБО ПРАВИЛА ГРИ»

ДЛЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ТА ВИХОВАТЕЛІВ

З 7 по 10 квітня Наталія Журавльова провела тренінг «Гра та Правила або Правила гри». Учасниками стали 18 здобувачів освіти Закладу вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради, які поринули у світ гри та розвитку.

Перший день тренінгу присвячено темі «Діти та гра». Під час заняття розглянули уявлення про дитинство, значення гри у розвитку людини, потреби дітей різного віку та класифікацію ігор за моделлю ESAR. Учасники самостійно класифікували ігри, грали, досліджували власні емоції та визначали, які навички розвиває кожна гра.

У другий день тренінгу вивчали, як змінюються потреби дитини на різних етапах розвитку, як гра стає провідним інструментом пізнання світу, себе й інших. День був максимально динамічний, живий і насичений практикою.

Третього дня в межах проєкту говорили про дитяче самопочуття та тривожність. Учасники в ігровій формі досліджували свої страхи, підтримували одне одного й навіть жартували з того, що ще вчора викликало тривогу. Тренінг розроблений Філліппом Валсом, клінічним психологом, який працює у сфері психічного здоров’я біженців, ВПО та інших вразливих категорій населення. Учасниці зрозуміли, що гра – це не лише розвага, а простір для зцілення, пізнання себе і відчуття підтримки.

У фінальний день знайомилися з іграми народів світу – дізналися багато нового й побачили, як гра може об’єднувати, навчати та розкривати потенціал дитини.

Під час тренінгу панувала довірлива атмосфера, учасниці охоче включилися в обговорення. Дівчата ділилися важливими для себе відкриттями:

«Хочу створити власну скарбничку ігор. Мене надихнула атмосфера тренінгу та можливість побачити, як гра згуртовує дітей і допомагає їм зростати»,

«Цікаво було спілкуватись з іншими учнями. Особливо тим, що це були дівчата не лише з моєї групи, а й зовсім незнайомі мені»,

«Буду вдосконалювати вміння вільно комунікувати та намагатимусь подолати страх публічних виступів».

Кожен відгук – це дар. Дар щирих емоцій, обміну досвідом, тепла і вдячності.

PS. Захід відбувся в межах проєкту «Гра та Правила або Правила гри», що реалізується за підтримки Humacoop - Amel France, Fondation de France La Guilde у партнерстві з Волинською обласною бібліотекою для юнацтва та Благодійною організацією «Творчість заради життя».

Асистувала Наталії Журавльовій та фотографувала Юлія Вірун.

ПОЕТ, ПРОЗАЇК ТА КАЗКАР САШКО ДЕРМАНСЬКИЙ

9 квітня улюблений письменник Сашко Дерманський завітав до Волинської обласної бібліотеки для юнацтва на зустріч з шанувальниками його літературного таланту.

Модераторка заходу Любов Фрадинська коротко розповіла: «Сашко Дерманський – чудовий дитячий поет, прозаїк та казкар. Народився 28 листопада 1976 року в селі Гайворон Володарського району на Київщині. Навчався у Володарській середній школі № 1. За освітою – учитель української та зарубіжної мови і літератури, 1999 року закінчив Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. Викладав за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Із дитинства пробував писати вірші, часом пише й тепер, однак ставиться до них не так серйозно, як до прози. Перші вірші для малечі опублікував у дитячому журналі «Стежка», де довгий час працював літературним редактором. Також був автором сценаріїв телевізійної програми «Марічкин кінозал», що транслювалася на каналі «1+1».

Сашко Дерманський – автор популярних пригодницьких повістей і казок для дітей, зокрема, «Царство Яблукарство», «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», «Казки Дракона Омелька», «Мері», «Клуб врятованих. Непухнасті історії», трилогії про пригоди Чудового Чудовиська, тетралогії про вужа Ониська, пенталогії про пригоди дівчинки Маляки та інших».

Розповідь Любові доповнив письменник та видавець Микола Мартинюк: «Мегапопулярний, культовий і до фанатизму улюблений нинішньою дітворою автор, літературний трудоголік з понад сорока книгами у творчому доробку, доволі молодий прижиттєвий класик сучасної української дитячої літератури, «золотий» письменник України зі сторінок шкільних підручників для НУШ, номінант Міжнародної премії імені Ганса Крістіана Андерсена – 2026, надзвичайно світлий і сонячний з поетичною душею казкар і вигадник – Сашко Дерманський перебуває у Луцьку завдяки організатору туру – ПВД Твердиня».

Учні Луцьких ліцеїв №1, №5 та №7 мали можливість особисто поспілкуватися з письменником, дізнатися, як народжуються його казкові історії, поставити безліч запитань.

На запитання про видавничу справу відповідав Микола Мартинюк. Він познайомив з своєю новою книгою «Розбишацькі рими» та зачитав з неї загадки, які присутнім дуже сподобалися.

Чималий інтерес викликала нова книга Сашка Дерманського «Бібіка на прізвисько Комашка», яка щойно побачила світ у видавництві «Маґура» в Івано-Франківську. Письменник знає, як створювати історії, що захоплюють з першої сторінки. Ця казка – не просто про машинку, яка подорожує. Це історія про дружбу, сміливість і віру в себе. А ілюстрації Михайла Дунаковського роблять героїв ще більш справжніми – вони гуркочуть, мчать і дають газу по трасі!

Присутні слухали уривки з книги, які письменник зачитував з інтонацією, притаманною лише йому. Усім кортіло взяти до рук нову книгу. Охочих отримати примірник з автографом Сашка Дерманського не бракувало.

Книги письменника, яких чимало у фонді нашої бібліотеки, рекомендуємо для батьків, які читають своїм діткам. Казки Сашка Дерманського пронизані добром, дружбою, ніжністю та будуть радувати вас і ваших синів та дочок.

Фотозвіт про зустріч від Юлії Вірун та Віти Новосад за посиланням: https://surl.li/dtsacr

«МАЕСТРО. ЦІНУЙТЕ ЧАС. НІЩО НЕ ВІЧНЕ»

4 квітня у бібліотеці відбулася презентація книги Юлії Прокопчук «МАЕСТРО. ЦІНУЙТЕ ЧАС. НІЩО НЕ ВІЧНЕ».

Авторка книги, Юлія, розповіла про книгу, про те, що вважає своїм завданням розповісти про гідне ЖИТТЯ та велику ЛЮБОВ, свого чоловіка, Героя України Вадима Прокопчука (псевдо Маестро). Від великої любові він в перші дні повномасштабного вторгнення став на захист своїх рідних та України. Спочатку був бійцем у 100-й окремій механізованій бригаді, потім став командиром у складі Третьої окремої штурмової бригади. У цивільному житті Вадим був музикантом, випускником Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, грав на тромбоні.

Богдана Фрадинська розповіла про враження від книги та про те, як вона вплинула на її життя. Продовжив розмову Руслан Теліпський, очільник ВІ «Меценати для солдата» та проєкту «Віднова від МДС», який зосередився на досвіді підтримки родин Небесного Легіону та запропонував таку підтримку для Юлії.

На запитання модераторки заходу Любові Фрадинської «Як правильно підтримати людину у втраті?», Юлія відповіла: «Протягом періоду мого горювання я мала спостереження і висновки – хто хоче підтримати – достукається, дочекається вдалого часу, переборе себе, наважиться підтримати – підійде чи напише. Як? Просто! Діями!

Людина, яка втратила, не стає якоюсь хворою, до якої не можна підійти – вона залишається тією самою, хіба, дуже чутливою, дуже емоційною, вразливою і зраненою. Часто люди не знають, що сказати, але потрібно бути поруч. Ще людина часто хоче одного – аби її вислухали. В мене дуже часто така потреба є. Коли це відбувається, вже розумієш, про що можна говорити і про що питати, або інший хороший варіант, якщо все ж далі боїшся зробити боляче – запитати, про що ми можемо поговорити, що не варто обговорювати, чи ранить це питання, тощо…

Просто запитати – це найліпший вихід. А ще, що мене підтримує – коли людина бере участь в моїх намаганнях зберегти памʼять: це ті самі збори (будь-які, бо я намагаюся трошки продовжувати справу свого чоловіка, і таким чином нести памʼять), це і прочитання книги (тому сумно, коли близьким це не цікаво і байдуже), перегляд ролику про нас, читання статті, це згадка про мого чоловіка у розмові… Отже, підтримуйте! Є безліч варіантів».

Під час презентації постійно цитувалися слова, які вкарбувалися у памʼять присутніх на заході здобувачів освіти з Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського та Волинського фахового коледжу НУХТ: «ЦІНУЙТЕ ЧАС. НІЩО НЕ ВІЧНЕ!»

Фотозвіт про презентацію від Юлії Вірун за посиланням: https://surl.li/bfshlt

ЗУСТРІЧ З НАТАЛІЄЮ НІКОЛАЄВОЮ В МЕЖАХ ПРОЄКТУ «ВОЛОНТЕРИ. ВІДОМІ ТА НЕВІДОМІ ІСТОРІЇ»

2 квітня у бібліотеці в межах проєкту «Волонтери. Відомі та невідомі історії…» у бібліотеці відбулася зустріч з Наталією Ніколаєвою.

Наталія Ніколаєва – мама трьох дітей, активна волонтерка, а віднедавна ще й фахівчиня із супроводу у «ХАБ Ветеран».

Схильність до волонтерства у Наталії з дитинства. Коли навчалася у школі №9 Луцька, повертаючись додому з уроків, побачила стареньку бабусю, яка просила хліба. Допомогла – купила на свої кишенькові гроші. А потім разом з однокласниками ходили до тієї бабусі: прибирали помешкання, приносили випічку. Тоді Наталія була у 8-му класі. Потім рятувала кошенят і песиків. У 2014 році, коли почалася війна, вона разом із дітьми ходила по секондхендах, шукала теплі речі для військових.

Батько Наталії був військовим льотчиком, загинув при виконанні службового завдання. Її син Дмитро пішов стежкою свого дідуся – теж обрав шлях військового. У всьому намагався його наслідувати. У 16 років потайки від мами тікав на революційний Майдан. За освітою медик і реабілітолог. У 2018 році пройшов строкову військову службу.

Дмитро потрапив у полон 12 квітня 2022 року. Саме в цей час у Наталії діагностували онкологію. 29 липня вона мала йти на операцію, а 28-го їй повідомили, що син у полоні. Пройшла 6 блоків хіміотерапії, втратила волосся, чекала сина з полону майже два роки й дочекалася. Поборола небезпечну недугу, повернула з окупованого Маріуполя собаку сина – Афіну. Історія її повернення – це справжній блокбастер, вартий екранізації. Минулого року Афіна отримала нагороду – «Собака-Герой України».

Скільки ж сили, волі та бажання жити у цій жінці, що попри хворобу боролася не лише за себе, за сина, а й його вірну подругу – собаку Афіну.

Наталія розповіла: «Розуміючи, наскільки важко нашим хлопцям на передовій, моєму сину, я маю це витримати! І сказала собі, Наталю, хвороба – не перешкода, щоб ти продовжувала цю боротьбу. Якщо у 2018-му допомагали військовим облаштовувати бліндажі, передавали маскувальні сітки та меблі, то у 2022-му запити змінилися – автомобілі, «Мавіки», FPV-дрони, тактична медицина. Це дорогі речі, але вони дуже потрібні.

Коли закінчиться війна… Завжди сама собі це говорю, якщо на моїх руках буде хоча б одне врятоване життя, вважатиму, що зробила дуже багато. Врятувала одне життя!»

6 січня 2024 року Дмитро Салютін повернувся з полону.

На новій роботі Наталії її досвід дуже корисний. Те, через що пройшла вона, очікуючи сина з полону, допомагає іншим у «ХАБ Ветеран».

Життєву історію Наталії вислухали здобувачі освіти з Технічного фахового коледжу ЛНТУ разом із викладачкою Наталією Кірпіченко та Луцького фахового коледжу рекреаційних технологій та права разом з Альоною Дзекан. Модерувала цю теплу зустріч Заріна Дацик.

Сподіваємося, що така емоційна розповідь надихнула присутніх ніколи не здаватися, що б не сталося! Варто підтримувати в собі вогник віри, надії й молитися, бо Господь творить дива – й історія Наталії це підтверджує!

PS. Проєкт «Волонтери. Історії відомі та не відомі» розпочався у 2023 році за ініціативи відділу молодіжної політики департаменту молоді та спорту Луцької міської ради (начальниця Заріна Дацик) та Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. На зустрічі запрошуються відомі волонтери та волонтерки, які роблять все можливе, щоб наблизити нашу спільну Перемогу, щоб поспілкуватися з ними на різні теми та дати можливість людям пізнати їх ближче й задати запитання, які цікавлять молодь.

Фотозвіт про подію від Анни Романчук за посиланням: https://surl.li/jayhem