Хресний шлях Зінаїди Тулуб

Хресний шлях Зінаїди Тулуб

«Твоя душа ли чистая ко мне приникла думою,

Зажглась улыбкой солнечной и к счастью позвала;

Сама ли загорелась я своею силой юною,

Но так я нынче счастлива, так радостно светла», –

 писала гімназистка Зіночка Тулуб на початку бурхливого двадцятого століття і на порозі свого сповненого таємничих пригод та красивих історій життя. Принаймні, саме так здавалось їй тоді, романтичній, мрійливій, сентиментальній, натхненній та закоханій. Хіба хоч хтось міг би тоді припустити, що насправді доля готує їй не щось «свежее, как ландыши весенние», і аж ніяк не «пугливо – затаенное, как девичьи мечты»і актуальним для неї стануть слова Великого Кобзаря:

«…Горе нам!

Невольникам і сиротам,

В степу безкраїм за Уралом».

…Навіть далі, аніж за Уралом. Її хресний шлях проліг аж на Колиму, в самісіньке пекло сталінських таборів, в криваві жорна жахливих репресій та нелюдських знущань. Це не влягається у рамки свідомості. Як їй, вихованій, тонкій, інтелігентній, освіченій жінці, було терпіти усі оті муки несправедливого обвинувачення, фізичний біль, моральні знущання, а найжорстокішим випробуванням була неможливість брати участь у творчому процесі, з якого її безжально вирвала цинічна тоталітарна система країни, «где так вольно дышит человек».  Не порятувало  навіть публічне визнання її роману «Людолови» на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року. Та й що це, зрештою, означало для імперії зла? Скільки таких обдарованих, талановитих, геніальних людей пішли у небуття… Свідомо винищувались  саме найкращі, думаючі та здатні на вчинки.

 Про це й велась щира розмова сьогодні, 26 листопада 2015 року, на літературному вечорі «Хресний шлях Зінаїди Тулуб», котрий ми присвятили 125-річчю від дня народження цієї непересічної особистості. Через її життєву дорогу ми намагались переосмислити події тих, зовсім недавніх до нас часів, аби вкотре замислитись над вічними істинами і ще раз збагнути: яка цінна та унікальна штука наше з вами життя; як легко й просто іноді можна зруйнувати його, загасити сонячну усмішку і вбити трепетне передчуття щастя і як, зрештою, навчитися чинити так, аби не допустити цього більше ніколи.

Допомогли та активно долучились до участі в нашій імпрезі студенти другого курсу відділення «Початкове навчання» Луцького педагогічного коледжу під орудою закоханої в свою справу викладачки української літератури Тамари Василівни Бойко. Дівчата, ведучі та читці, зуміли відчути самі та донести до глядача всю пронизливість тексту сценарію. Поринути в епоху допомогли слайди, відео та фортепіанна музика. Головне, ми разом намагались створити атмосферу добра, позитиву, невимушеності та щирості. Гадаємо, нам це вдалося.

Додаткова інформація