Щаблі до раю

 

  

Щаблі до раю : малярство : презентація проекту Замок Любарта. – Луцьк : ІНІЦІАЛ, 2003. – 24 с. : іл. 

 

 

 

 

«ЩАБЛІ ДО РАЮ» -це звичайна назва звичайної виставки малярства, репре­зентованої Художнім музеєм та Галереєю IX на свято усіх закоханих. Із монотонного плину життя благословенної провінції цю подію виокремлює не тільки пат­ронат св. Валентина, а й ряд інших факторів. Показовим, зокрема, є вже сам перелік її учасників: К. Борисюк, М. Кумановський, Б. Ясинський, Н. Кумановська, С. Андрейчин, П. Архипчук, О.Бурдаш, Г. Івашків, А.Русанович... За кожним іменем - полярність ідей, власний варіант реальності, індиві­дуальна система творчих пошуків. Шаленство пристрастей тут межує з медитативністю. Сарказм та іронія прочитується поряд із невимуше­ністю вираження почуттів. Драма­тичність, ба, навіть, трагізм звучать за символікою поетичних образів. Дев'ять художників - дев'ять щаблів на шляху мистецтва. Дев'ять худож­ників, для яких поняття раю тотожне самому акту творчості, з його бла­женством, гіркотою та відчаєм водночас.

Наскрізною ідеєю експозиції став діалог мистецьких традицій. Одна часова смуга об'єднала постмодерністичні пошуки митців зі стиліс­тичним розмаїттям виражальних засобів. Достоту цікавого подання тут набуває добре відомий інстру­ментарій візуальних формул укра­їнського іконопису та барокко, сецесії, примітивізму, експресіо­нізму... Однак, поза цим гучним переліком «ізмів», цілком окрес­лено, вражаюче щиро і ненаграно, озивається голос нашої сучасності.

Присутність такого чіткого концептуального підґрунтя також увиразнює виставку «Щаблі до раю» на тлі ритмічно штампованих верні­сажів останнього часу з їх непере­бірливістю, хаотичним демонстру­ванням всього, що сходить із вироб­ничого конвейєра малярського ремесла (незалежно, чи це результат вистражданих пошуків, чи банальна репліка сувенірної продукції).

Отже, ароматом магії творіння сповнилися зали старого музею. Відгомін давніх, як світ, роздумів про його величність Мистецтво та його швидкоплинність Час лунає Любартовим замком. Митець (недарма їх обожнювали древні) - особа декіль­кох іпостасей. Цар і жебрак, паяц і страдник, він, водночас - проста натруджена людина, людина, що спроможна поміж тлуму й буден­ності виокремити абриси вічного й на скрижалях неперебутності вигранити знаки своєї доби. Саме вона, доба, піснею витонченої поезії звучить у малярстві М.Кумановського, спалахує золотом на полот­нах П.Архипчука, в кольоропису К.Борисюка, пластичних експери­ментах А.Русановича, Б.Ясинського, С.Андрейчина. Молодою зеленню, тремтливими сонячними бліками виграє в творах Н.Кумановської, Г.Івашків, птахою Сирин співає в образах О.Бурдаш.

За словами Альбера Камю «...справжній рай - то втрачений рай...». Саме до раю, нехай і втра­ченого, спрямовує містка назва цієї виставки. В ній і метафора, і філо­софія, і одкровення. Рай - у нас самих, наших душах, нашій повсяк­денності - ось що спроможне вряту­вати людину в час апокаліптичних передчуттів, ницих зрад, здевальвованих цінностей. Дев'ять художників піднімаються щаблями творчості до втраченого раю. Дев'ять худож­ників йдуть і кличуть за собою. 

Можливо, деінде проект подібної виставки було б зреалізовано інакше - більш яскраво, ефектно, імпо­зантно... Проте «Щаблі до раю» - це плід окрайця землі під назвою Волинь. У цьому її головний сенс і невичерпна актуальність.

Додаткова інформація