КВАРТИРНИК

26 лютого в приміщенні Волинської обласної бібліотеки для юнацтва було на диво гамірно. В пошуках знань снували туди-сюди відвідувачі, а  зал зі сценою поволі наповнювався неординарною та яскравою молоддю. Небайдужі до поезії та музики молоді люди повсідалися за парти, наче школярі. Невеличка кімната «заговорила» і ожила, наповнилась неймовірною творчою енергетикою. Гості жваво перешіптувались, обговорюючи свої точки зору на прості життєві істини.

Ностальгію і якийсь незрозумілий затишок навіювали кофейні велюрові гардини в квіточку, що прикрашали сцену. Такі колись давно висіли у моїй кімнаті в гарячі 90-ті. В залі панувала звична для квартирників домашня атмосфера. І уже не виникало сумнів, що всі тут свої, рідні … 

Трішки нервуючи, на сцену вийшов кучерявий хлопчина з арафаткою на шиї та сережкою у вусі. Хлопці та дівчата принишкли, наче мишенята.

- Якщо ми нікого не чекаємо, то можна починати, – соромязливо сказав він. А згодом, бігло окинувши своїм поглядом нечисленну публіку, промовив:

- Привіт усім. Мене звуть Томаш, і я з Закарпаття. Мене тут ніхто не знає, – і, поглянувши на Рому, додає, – ну… окрім клінічних випадків.

Видно, що молодий поет дуже хвилювався, але, як згодом виявилось, зовсім даремно. Публіка слухала його вірші, затамувавши подих.

- Я не писав жодних промов, – каже Томаш Деяк. – Просто послухайте.

Спочатку митець починає декламувати вірші… А потім бере в руки гітару. І  його російськомовні стрічки м’яко падають на струни. Як останній весняний сніг.

Томаш читав. А присутні причаїлись і виглядають з-за парт читальної зали Обласної бібліотеки для Юнацтва. Якось на диво тихо цього разу …  Складається враження, що легкий сценічний мандраж Томаша повністю передався публіці.

За вікном уже вечоріло, але ніхто з присутніх так і не наважився вмикнути світло, боячись порушити якусь незрозумілу ідилію.

Насправді, Томаш на Волині не вперше: на концерті присутні і його знайомі з Рівного та Луцька, з котрими він спілкувався протягом свого першого візиту до нашого міста. Задовго до презентації своєї збірки у Рівному, він ще й у “цоївському” тролейбусі зумів покататись влітку минулого року:

-Писати я розпочав приблизно 5 років тому. Паралельно вправлявся у грі на гітарі, проте з голосом якось не дуже склалося, – скромно зазначив Томаш, -  тому поки що просто декламую під музику. Шкода, що вже рік не займаюся брейк-денсом, закинув гімнастику та паркур. На все не вистачає часу. Але обов’язково найближчим часом це виправлю. Я дуже хотів зробити концептуальну книгу і дуже кайфував від самого процесу. Насправді у мене лише дві заморочки – люди і той час, який збігає у них з-під очей. Натхнення черпаю у самому житті, у близьких людях. У мене був музичний гурт, причому у такому стані, що уже років чотири тому він міг концертувати. Проте я сам пішов з власного гурту, тому що тодішній його скалад не розділяв мого прагнення працювати. Незважаючи на деякі складнощі, зараз гурт знову відродився. Уже навесні ми плануємо їхати з акустичним концертом до Рівного .

На даний момент часу Томаш пише роман про таку актуальну нині проблему як інтернет залежність. Хлопчина щиро дивується, чому до цих пір так мало матеріалу в літературі на цю тему.

Збірка віршів « Гра з (лю)циферблатами» написана на двох мовах – українській та російській.

- Російська мова – ударна, – коментує поет. – Її краще використовувати, коли намагаєшся донести до читача якісь соціальні теми. Українська ж – медитативна. Ця мова створена для лірики. А взагалі пишу ще й французькою…

Доки ми мило бесідували з Томашем, на сцені з’являється резонансний Олексій з ужгородського гурту DoRa. Його щира посмішка сотнями промінчиків освітлює напівтемний зал, а очі палають яскравими іскорками. Позитивна енергія теплою хвилею розпливається по залу.

- Привіт усім, кого не знаю і з ким уже встиг познайомитись у Луцьку, – привітався Льоша і почав співати. Широкий діапазон голосу виконавця нікого не зміг залишити байдужим. Під час чергової пісні перед сценою утворюється трушний “квартирний” гурток у складі Рівне-Луцьк-Ужгород. Окрім десятимільярдних посмішок він ніс ще й важливу роль ритм-секції та партії бек-вокалу.

Не обійшлось і без обіцяних сюрпризів, адже вокаліст гурту порадував слухачів прем’єрою нової пісні «Направление солнца». Як пожартував Льоша:

- Можливо її  добре б заспівав Боб Марлі, а може й Гребенщиков … Але так склалося, що співатиму її я.

Не забув Олексій  приготувати ще один цікавий подарунок для публіки – нову україномовну пісню «Сестра».

Після концерту я не змогла собі відмовити в задоволенні трішки поспілкуватися з такою оптимістичною та життєрадісною людиною як Олексій:

- Усе починалося з прослуховування татових платівок, касет і навіть бабін. Ви пам’ятаєте такі штуки? Татко колекціонував музику The Beatles, Led Zeppelin, The Doors, тощо. Спочатку, якщо чесно, взагалі не розумів, чим це таким дивним він займається, – лукаво посміхається вокаліст. -  Але пройшов час, і я в’їхав.

На запитання, чим ще любить займатися талановитий співак, Олексій відповів:

- Зараз я просто закоханий у велосипед. Для мене це своєрідний маленький наркотик, від якого я ніколи не зможу відмовитись. До цього я захоплювався мультигонками. Це хобі для  істинно справжніх мужчин, – сміється, – для фанатів, які остаточно з’їхали з глузду. Адже зовсім непросто чотири доби, незважаючи на зливи, дощ чи сніг, абсолютно без сну, мокрими, брудними, напівголодними рухатися до своєї мети. Пішки, бігом, на велосипедах… Підкорювати вершини, лазити по скелях, спускатися на лижах… Одним словом, мультиспортсмени – то дуже цікаві люди. Ще перед тим була спалеологія, завдяки якій я трошки побачив світу, познайомився з цікавими людьми. Мало того що вони прикольно лазили по печерах, так вони ще й прекрасно співали. Так все й закрутилось-понеслось.

Поки я з відкритим ротом слухала захоплюючі розповіді Олексія, працівники бібліотеки тактовно натякнули, що «винесуть нас з залу на лопаті», якщо ми зараз же не покинем приміщення. Тож прийшлось закруглятися, хоча був ще настрій побазікати про цікаві подорожі, пригоди та й просто життєві істини.

Доки гуляла вулицями вечірнього Луцька, подумалося : «Як же добре, що до нас у гості приїзджають такі талановиті та прекрасні люди».

Додаткова інформація