Мистецьке об’єднання КУЛЯ
Мистецьке об’єднання "Куля" : назад до Європи !. – Луцьк : Ініціал, 2009. – 23 с.
Нинішню експозицію виставки представляють члени мистецького об’єднання «Куля»: Наталя Градиська (художня шкіра, текстиль), Олександр Дишко (живопис, графіка), Нора Сабова- Дишко (живопис, графіка), Володимир Хижинський (художня кераміка). МО «Куля» постійно видозмінюється в пошуках нової цікавішої форми бачення. З долученням художньої фотографії, нових ідей і текстів (Олександр Більчук, Василь Ворон) об'єднання набуває іншого забарвлення. З’являється свіжа художньо-історична, образно-асоціативна грань.
Лейтмотивом нової експозиції, на мою думку, можна вважати картину «Пограниччя» Олександра Дишка.
Дві потуги, дві сили застигли насупроти в очікуванні... Між ними простір встелений кістками, простір, що вже нераз ставав полем бою, був поділений колючими дротами, смугастими стовпами, «залізною завісою»...
На переломі тисячоліть, за життя одного покоління цей простір на пограниччі народів, культур, епох зусиллями митців, організаторів культурного життя по обидва Західного Бугу став ареною культурних ініціатив, мистецьких проектів, міжнародних імпрез.
Сьогодні на нашому пограниччі народів і культур панує дух європеїзму: Олександр Більчук, приміром, наповнює цей простір звуками джазу, він «чує свінг» - ми бачимо це у фотогалереї пишного грона виконавців у стінах Луцького замку.
Едуард Драч, лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів, член Національної спілки письменників та Національної спілки кобзарів, який відкрив для себе літописний Луцьк під час перших «Оберегів» вважає: «...місто Луцьк для нашого жанру з тих пір - духовна столиця і «мала Батьківщина». Повертаючись кожного разу до цього міста зі старою романтичною фортецею, представники нового музичного епосу України відчували давню історію і справжній дух старої середньовічної лицарської Європи, частиною котрої ми завжди були і історично, і духовно. Саме тут співці найкраще переосмислювали поточні та історичні процеси, бо саме у такому місті найкраще відчувається система духовних координат нашої землі».
Експозиція до Днів Європейської Спадщини не лише чергова мандрівка у пошуках витоків духовного суверенітету українства, вона обумовлена реакцією на зміни, що сталися за життя одного покоління. «Усе стрімкіша модернізація й пов’язані з нею соціальні зміни все більше зближують із сучасним те минуле, в якому це сучасне ще впізнаване, і проблематичнішою стає перспектива майбутнього в усвідомленні щораз більших змін; а пізнавши ці зміни, усвідомлюєш потребу нових великих зусиль, щоб сприйняти минуле, що стало чужим, як власне минуле» (X. Гріттер).
У дослідженні нашого минулого митці можуть його ідеалізувати чи ідилізувати, навіть стилізувати в якесь незбагненне «інше» чи у звичне «теперішнє» лише у старомодному вбранні. Змістом їхнього мислення є фактично лише образні уявлення (образи, метафори, алегорії тощо) за якими стоять певні переконання, естетичні концепції.
Але чим більших втрат зазнають наші традиції, тим сильнішим стає наше бажання врятувати їх залишки шляхом консервування у виставкових залах чи стародруках, в історичних чи краєзнавчих музеях, в охороні пам'яток й архітектурних залишків, історичних ареалів наших літописних міст, що реконструюють враження минулого.
Якщо в експозиції і присутня якась ностальгія, то не за минулим, з мазохістською насолодою від відчаю та розпачу, а за справжнім. Повернення у цивілізацію немислиме без усвідомлення нашого місця і ролі в житті європейського континенту. Не головної, але й не другорядної. І щоб збудити дух європеїзму нашої спільноти, Леся Українка адресувала усім митцям своє послання у пораді, яку пророчиця Тірца дала співцю, що намагався пригадати плач Єремії у драматичній поемі «На руїнах», перебираючи струни його потрощеної арфи: «Ти не пригадуй - вигадай своє».